Факти про Здвиг, яких Ви не знали

Сто років тому наші предки здійснили подвиг. Так сталося, що ми почали призабувати про Листопадовий чин і той здвиг, на який тоді мали силу українці. Але історія – річ іронічна: на жаль, ми мусимо формувати себе в обставинах війни новітньої, на східному фронті з росіянами… Про уроки сторічної давності говоримо із фахівцем, кандидатом історичним наук, директором Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка Василем Кметем.

Найцікавіші тези розмови:

ЄДНІСТЬ: ОЧІЛЬНИКИ ЗУНР БОРОЛИСЯ ЗА ЄДИНУ, СПІЛЬНУ ДЕРЖАВУ УКРАЇНЦІВ

Ми мусимо усвідомлювати, що учасники тих подій не будували жодної Західно-Української держави. Вони ішли на цей радикальний крок саме заради єдності, саме заради соборності. І розуміли, що таким чином закладають підвалини для загальнодержавної єдності. Здвиг став виявом патріотизму і згуртованості. Чому? З одного боку, справді були різні позиції політичних партій чи громадських ініціатив, які, сходячись в основному, дискутували щодо методів своїх дій.

УКЛАД І ПОРЯДОК: ЗУНР ЗА КОРОТКЕ ІСНУВАННЯ ВСТИГЛА ВИДАТИ ЧИМАЛО ЯКІСНИХ ЗАКОНІВ

Коли мова йшла про Листопадовий Чин, оте 1-е листопада, то оте радикальне рішення, яке профорсувала молодь, коли Дмитро Вітовський під свою відповідальність майже заявив, що треба брати владу в руки і він готовий очолити повстання, насправді це зняло усі застереження. Але пізніше почалися інші дії. Треба було будувати державу, писати закони, ухвалювати конституцію. За короткий час, який існувала ЗУНР, було створено дві редакції конституції. Прийнято цілу низку законів, якість і рівень яких можуть бути актуальними для національної держави. Передусім, скажімо, врахування помилок Української народної республіки в прийнятті земельного законодавства. Чи, наприклад, закон про мову, статус національних меншин. Те, що було пріоритетом і закладало підвалини національної єдності в державі, коли створювалася Єврейська міліція, коли створювався Жидівський пробоєвий курінь Української галицької армії. Будувалися взаємини на основі порозуміння.

Площа Ринок та Ратуша у перші листопадові дні 1918 року (джерело – photo-lviv.in.ua)

ДИПЛОМАТИЧНІ УРОКИ: УКРАЇНЦІВ ВЕЛИКІ ДЕРЖАВИ НЕ СПРИЙМАЛИ І НЕ САДИЛИ ЗА СТІЛ ПЕРЕГОВОРІВ

На міжнародному рівні була велика проблема. Бо тодішня правова думка не мала чітко визначених пріоритетів національного самовизначення. І українці Галичини змушені були обґрунтовувати і формулювати свою позицію. Треба було пояснити, чим є власне ті русини Східної Галичини, що це є власне той самий народ. І чому вони говорять про західноукраїнську державність в контексті необхідного єднання. Тому, за великим рахунком, найважливішим актом ЗУНР був Акт Злуки, попри всю його невиконуваність на час підписання. Але цей Акт насправді показував, що українці Східної Галичини і великої України – це один народ.

ДИПЛОМАТИЧНІ УРОКИ-2: МОЛОДА ДИПЛОМАТІЯ УКРАЇНИ ШВИДКО ПЕРЕЙШЛА ДО ПРАГМАТИЧНИХ ЗАПИТАНЬ

Якщо звернути увагу на риторику дипломатів. Я досліджував дипломатичні тексти чи публіцистику дипломатів, яка друкувалася французькою мовою. Це було розраховано на франкомовних політиків Паризької мирної конференції, мало на меті обґрунтувати, показати, чим є ця держава західних українців, як вона завойовує собі право на життя. І от аргументи еволюціонують від загальних історико-етнографічних, коли мова іде про обґрунтування права на життя, до цілком таких прагматичних, коли мова вже іде про Бориславський нафтовий басейн, про міжнаціональні взаємини і стосунки з нововідроджуваною польською державою. Але, враховуючи те, що українські делегації не були офіційними учасниками Паризької мирної конференції, досягнути вони змогли небагато. Інколи мені здається, що нашим дипломатам об’єктивно забракло часу. Бо вчилися вони швидко, але часу було замало… 

Український офіцер під ратушею, листопад 1918 року (джерело – photo-lviv.in.ua)

ВІЙНА НА СХОДІ: ЗУНР НЕ МАЛА НІЧОГО СПІЛЬНОГО ІЗ СЕПАРАТИЗМОМ НА ДОНБАСІ

Ще кілька років тому російська пропаганда поширювала тези, що, мовляв, досвід таких сепаратних республік започаткували львів’яни, галичани. Це ж ви створили Західно-Українську народну республіку, чого ж ви дорікаєте цим на Сході? Насправді такі аргументи не мають під собою жодного підґрунтя. Ще раз наголошую: пересічний вояк Української Галицької Армії, чи селянин, міщанин, який підтримав ЗУНР, державний уряд, не вважав себе будівничим ЗУНР. Вважав себе будівничим єдиної української держави. Це превалювало на кожному кроці.

УРОКИ ВІЙНИ СТОРІЧНОЇ ДАВНОСТІ: ВЧИТИСЯ ВОЮВАТИ ПО-НОВОМУ, БУТИ ГОТОВИМ ДО БУДЬ-ЯКИХ НОВАЦІЙ ВОРОГА.

Надзвичайно важливий момент: коли йшлося про бої, то історія УГА дуже гарно демонструє ті певні проблеми, прорахунки і наслідки, які взагалі переживала військові структури в період першої світової війни і в оці роки після неї. Перша світова війна змінила тактику і стратегію бойових дій. Українські січові стрільці у Львові [під час Листопадового Чину] вперше зіткнулися із тим, що були змушені вести бойові дії в місті, населеному пункті. Всі тактичні навчання в австрійській армії (а січові стрільці сформувалися в цій моделі) не передбачали вуличних боїв. Вважалося, що армії мали шукати зустрічей із противником поза населеним пуктом. Бо мирне населення не можна було чіпати, щоби не створювати собі ворогів за спиною, в тилу.

Українські позиції біля входу до Ратуші, листопад 1918 року (джерело – photo-lviv.in.ua)

НАВІТЬ СТО РОКІВ ТОМУ УКРАЇНЦІ ВОЮВАЛИ ГУМАННО, НЕ БИЛИ МІСТ ГАРМАТАМИ

Дуже багато було таких речей, коли вчилися воювати по ходу. Коли польське населення починає терористичну війну, коли починає стріляти з підвалів, вікон, з дахів будинків, очевидно, це змушувало прийняти якісь рішення. Єдиний спосіб подолання такого конфлікту в таких умовах передбачав би залучення артилерії. А нищити місто, хоча мали на той час [військовики ЗУНР] відповідні засоби, очевидно, що не хотіли. Бо Львів – це столиця, це місто, яке треба було берегти. І такого ми маємо досить багато. Українці були не до кінця агресивними.

Перші підрозділи польської армії Галлера увійшли на площу Ринок (джерело – photo-lviv.in.ua)

ІНОЗЕМНІ ВІЙСЬКОВІ СИЛИ ДОПОМАГАЛИ ЧУЖИНЦЯМ ЗВОЮВАТИ ЗУНР

Ведучи бойові дії, українці досить швидко зіткнулися з потужною протидією іноземних інтервентів і військових сил, які були залучені за санкцією Паризької мирної конференції на території Східної Галичини. Маю на увазі передусім війська генерала Юзефа Галлера. Армія, яка була мобілізована, створена на території Франції. Так, без сумніву, це армія польська. Але не варто замовчувати і про те, скільки іноземців, випробуваних на фронтах Першої світової війни, брали участь в тих бойових діях. Наприклад, понад 1500 етнічних французьких солдатів воювали на території Східної Галичини. Для порівняння: близько 1500 січових стрільців утримували Львів на початку листопада. Така ж сама кількість тільки французів воювала проти них за кілька місяців. А ще ж були і інші представники… 

Делегація ЗУНР та УНР у Львові, листопад 1918 року (джерело – photo-lviv.in.ua)

ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИРИ ТОГО ЧАСУ: КУПА НЕПОРОЗУМІНЬ, ЩО ВПЛИВАЛИ НА БОРОТЬБУ

Коли ми говоримо про сучасну українську армію, яка відроджується чи народжується у новій іпостасі, приблизно такі самі процеси спостерігаємо у 1918-1919-х роках. Коли для очолення Української Галицької Армії сюди прибувають генерали з УНР. Були непорозуміння в розумінні тактики і стратегії офіцерів і генералів, які сформувалися різних традиціях – російської імперії чи Австро-Угорщини – до якості озброєння, інтендантства і так далі. Без сумніву, новою і важливою якістю січового стрілецтва була культурна вмотивованість. Це були люди, які не просто воювали, але боролися за те, щоби можна було створювати школи, будувати культурне життя, інтелектуальне життя.

КОЛИШНІ БІЙЦІ ЗДВИГУ ЗНАЙШЛИ СЕБЕ – ПРОДОВЖУВАЛИ БОРОТЬБУ І В МИРНОМУ ПОЛІ

Тому, коли ми говоримо в політичному сенсі про поразку ЗУНР в 20-х роках, зверніть увагу, яка велика кількість отих вояків, що пройшли фронти першої світової, з УГА, стає видавцями, продовжує мистецьку діяльність, роботу в науці, створюють кооперативи, проявляють себе, вважаючи значною мірою це своїм обов’язком. Не тільки ті, хто перейшли Збруч і продовжили боротьбу, але й ті, хто залишився на окупованій Польщею території. (Термін «окупація» вживався офіційно від червня 1919 року до 1923-го). [Ці вояки] фактично реалізовували себе у творенні нових політичних моделей, виношували ідею створити автономію в складі Польщі, щоб пізніше відновити ідею єдиної української держави. Ці бойові події дали поштовх для багатьох напрямків життя і знайшли відображення пізніше в боротьбі уже національно-визвольній в період Другої світової війни і в творенні того національного простору, який в міжвоєнний період не дозволяв знищити українство на території Галичини і давав силу творити нові структури та будувати нові ідеї.

Comments are closed.