Львів’янки, які розвивають культурну сферу Львова

У рубриці «Люди на Дії» ми продовжуємо знайомити з успішними львів’янами. Сьогоднішні розповімо про активних людей, які розвивають культурно-мистецький простір Львова.

Ще з дитинства Ірина Артим’як хотіла працювати в театрі. Але на шляху до омріяної роботи постійно з’являлися перепони. За проханням мами одразу після школи пані Ірина подалася у торгівлю. А далі буремні дев’яності, активна участь у акціях протесту та непокори, через що була неодноразово затримана. Проте тоді розвиватись як політик пані Ірина не захотіла, натомість обрала естрадне мистецтво.

Згодом жінка перейшла працювати в театральну площину, і завдяки досвіду в торгівельній сфері пані Ірина успішно реалізувала кілька власних проектів. Але душа все одно тяжіла до театру. Тож, коли жінці запропонували посаду заступника художнього керівника Першого українського театру для дітей та юнацтва,  пані Ірина з радістю погодилася.

Вже три роки пані Ірина займається закулісною роботою в театрі. Допомогти в організації творчого процесу, залучити до цього партнерів, залагодити господарські питання – скрізь, де потрібне адміністративне врегулювання, пані Ірина вносить свою лепту. І роботи, каже жінка, не бракує, адже проблем у львівських театрах чимало. Одна з найактуальніших – застарілий технічний реманент: «Світло, звук, сцена. Сцена – це машинерія, це ціла країна. Це має все рухатися. А це все застаріло, це треба все оновлювати.»

Далеко поза увагою влади залишається стан приміщень, адже в деяких театрах Львова десятиліттями не   робили ремонту.

Щоб якомога більше залучити до театру дітей, пані Ірина розробила і спільно з управлінням освіти Львівської міської ради впроваджує у школах Львова мистецький проект «Театральна педагогіка»:

«Ми запропонували допомогу в організації шкільних театрів. Наші студенти йдуть до школи і показують як це треба робити, як можна організувати шквльний театр. Суть якого – допомогти в організації шкільного театру», – розповідає Ірина Артим’як, заступник художнього керівника Першого українського театру для дітей та юнацтва, кандидат у депутати до ЛМР по 1 округу.

Гра у театрі допомагає розвивати пам’ять, правильне мовлення, збільшити словниковий запас. Участь у театральних постановках робить дитину комунікабельною, до того ж, це чудовий спосіб навчитися виступати на публіці та стати більш «відкритим»: «Ми їм даєм можливість, якщо вони стають переможцями якогось міського фестивалю, зіграти на нашій сцені професійній. І це дуже ефектно. Для них це пошанування, тому що дітей треба пошановувати.»

Пошановувати треба і театри, певна пані Ірина. Адже вони є невід’ємною частиною культурного міста. Сьогодні, на жаль, більшість львівських театрів виживають лише завдяки ентузіазму і креативу. До прикладу, візитівка Першого українського театру для дітей та юнацтва – казковий дворик, який зроблений з відпрацьованого реквізиту. Та саме він щоразу заманює до себе глядача.

Безымянный1

«Мені б дуже хотілося, щоб Львів перейшов із задекларованої столиці України в реальну культурну столицю. Щоб людям культури тут було максимально комфортно, щоб їхні ідеї мали хороший плацдарм для втілення. Щоби їхні ідеї підтримувала і влада, і бізнес. Щоб були створені умови для того, щоб вони розвивалися», – розповідає Юлія Хомчин,  представник МО «Дзига», керівник ЛМГО «Інститут актуального мистецтва», кандидат у депутати до ЛМР по 8 округу.

Юля Хомчин, як і Ірина Артим’як, ефективний управлінець, який розвиває культурну сферу Львова. Так само як і пані Ірина, Юля готувалася до інших життєвих баталій – планувала зробити успішну юридичну кар’єру. Та ставлення до життя кардинально змінилось, коли вона познайомилась із мистецьким об’єднанням «Дзига».

«Моя історія з «Дзигою» направду давня. Я потрапила сюди, будучи студенткою Львівської політехніки. Проходила переддипломну практику і працювала волонтером на масштабному музичному проекті, який відбувався в Ратуші – «Флюгери Львова». Мені дуже сподобалася ця робота, я відчула себе дуже органічно своєю в цьому середовищі і в тій роботі, яку виконувала», – пригадує Юлія Хомчин.

Пізніше вона разом з командою «Дзиги» зреалізувала ще кілька проектів. А після закінчення університету отримала пропозицію приєднатися до мистецького об’єднання: «Ось уже десятий рік я працюю над втіленням ідей мистецького середовища Львова і не тільки. Разом з «Дзигою» ми втілили понад сотню різних проектів – від малесеньких локальних до великих міжнаціональних.»

12118747_10153398208469093_7885667133094485085_n

Marzenna Guz-Vetter – Директор Представництва Європейської Комісії в Республіці Польща, Krzysztof Żuk – президент міста Люблін та керівник Конгресу ініціатив Східної Європи та Юлія Хомчин.

Попри діяльність в «Дзизі», Юля розвиває львівську міську громадську організації «Інститут актуального мистецтва», яка об’єднує навколо себе людей, котрі працюють і втілюють проекти в жанрі сучасного мистецтва. Більшість проектів стали успішними саме завдяки ефективному управлінському процесу. Юля переконана: лише в комплексному підході до роботи можна досягнути поставленої мети: «Я працюю зі спонсорами, меценатами, з різними неурядовими інституціями, грантовими програмами. Мені добре вдавалося збільшувати фінансові можливості проекту.»

Львів має величезний культурний потенціал, проте в цій царині чомусь не ставить собі надзавдань. І це, каже Юля, необхідно змінювати: «Ми недовикористовуємо те, що ми маємо. До прикладу, туристи Львова нічого не знають про музей Пінзеля, не знають нічого про музей сучасної скульптури Дзиндри. Львівські туристичні маршрути проходять шляхами кав’ярень і не більше.»

Львів має стати направду культурним містом, тим паче, що має для цього усе. Юля переконана, що влада міста повинна докладати максимум зусиль, аби музеї відвідувало все більше людей, а бібліотеки були не просто місцем, де зберігаютсья книги. Таке можливо лише за умови модернізації та осучаснення закладів. А ще, аби доступ до сфери культури та її можливостей був одинаковий як у жителів центральної частини міста, так і мешканців більш віддалених районів Львова.

«Зараз дуже багато дискусій точиться на грунті, чи бути культурі під час війни. Бути! Однозначно! Тому що культура – це те, що здатне загоїти наші рани», – вважає Юлія Хомчин.

 

Comments are closed.