Оксана Рубай: 12 тез про соціальну політику Львова

Член постійної комісії із питань гуманітарної політики, депутат фракції «Об’єднання «Самопоміч» –  про пріоритети у програмах гуманітарного розвитку.

  • Освіта, медицина, соціальний захист – гуманітарний напрямок є головним для міста. Для мене особисто номером один є освіта, оскільки я розумію: для розвитку Львова,  і загалом розбудови майбутнього необхідні освічені фахівці, і свідомі громадяни, яких треба готувати не лише зі школи, а вже з дошкільних закладів. Саме тому наприкінці 2018 року ми прийняли стратегію «Львів – дружній до дітей і молоді», яка зроблена за стандартами UNICEF,  і зараз наповнюємо цю стратегію бюджетними квотами, заходами і відповідальними виконавцями.
  • Щодо соціальної сфери, то тут важливо говорити не лише про незахищених, а й тих людей, які зараз потрапили у кризові ситуації. Ми маємо велику програму допомоги учасникам АТО та членів їх сімей, яку беруть за приклад інші міста України. Ми маємо окрему програму допомоги внутрішньо переміщених осіб. Програму підтримки воїнів УПА. Це все я розповідаю про ініціативи на рівні міста, які не є продубльовані, і не фінансуються державою. Це виключно програми, які функціонують у Львові. І, звісно, в нас є програма допомоги багатодітним сім’ям.
  • В галузі охорони здоров’я ми цього року ми вирішили багато коштів закласти в медичне обладнання – діагностика повинна бути якісною. Ми маємо гарних розумних лікарів, але без доброї діагностики, без якісної апаратури їхня робота не буде ефективною.
  • Ми живемо в країні з економікою, яка ще тільки розвивається. У нас велика частина усього населення – соціально незахищена. У нас маленькі пенсії. Ми б хотіли впливати на кращі зміни на державному рівні. Але поки що з’ясували: на що ми не можемо вплинути, а що нам під силу, принаймні, в межах міста. Тому Львів – унікальний в цьому плані.
  • Поставити програму соціального захисту на перше місце – значить поставити загалом соціальний захист в пріоритет. Адже це все безперервно пов’язані суспільні процеси: діти, які погано вчаться, не вміють будувати своє майбутнє, потім знову потрапляють в категорію соціально незахищених. Не маючи хорошої освіти, ми не зможемо мати добру медицину. І так далі. Мрію, щоб наші програми підтримали й на державному рівні. Тоді ми зможемо вирішувати глобальні питання на всеукраїнському рівні.
  • Освіта починається не з навчального закладу, а з самого народження малятка. Я є прихильницею того, щоб в нашій країні, в нашому місті функціонували школи відповідального батьківства. Просто стати біологічною мамою чи татом – це лише початок довгого шляху. До 3 років, у період, коли дитина майже ввесь час з батьками, у сім’ї, закладається уся основа. І як вони з нею займаються, що читають, що закладають, робить в майбутньому особистість. Але цього – мудрого батьківства – треба навчати. І вже вводити спеціальні навчальні курси в шкільну програму.
  • Дуже важливо запропонувати дитині дозвілля, здатне конкурувати з гаджетами. Дитина, яка не займається музикою, спортом чи малюванням, буде проводити весь час за комп’ютером. Але тут є нюанс: дитина повинна сама вибрати, що їй дійсно до душі. Нав’язування не діє.
  • Коли розробляєш нові соціальні програми, необхідно чути і знати тих, для кого вони створюються. Наприклад, коли ми готували стратегію «Львів – дружній для дітей і молоді», то залучали до обговорення і дітей, і батьків, щоб все не відбувалося за принципом «Для нас без нас». Як ми будемо знати, що їм необхідно, якщо будемо не з ними? 
  • Зараз, коли ми працюємо над стратегією «Львів – дружній до людей похилого віку», ми створюємо цілі дискусійні платформи. Адже люди поважного віку – дуже різні: одні – ветерани, інші – працюючі, є люди, які навіть на пенсії керують своїм бізнесом. Не враховуючи усе це розмаїття, ми не напишемо доброї стратегії.
  • Знаєте, про що часто говорять люди пенсійного віку? Чому нема дорадчого органу, який би складався з людей поважного віку. Чому немає Управління сім’ї і людей поважного віку? Має бути почутий голос тих, хто хоче ці програми і для кого вони створюються.
  • Я – голова агенції по впровадженні новоствореного Центру соціальної підтримки. Ми три року готували цей проект. Були залучені і досвід Українського Фонду соціальних інвестицій, і гроші уряду Німеччини, які вклали 2/3 коштів усього бюджету. Основне наше завдання – вивчити практики у цій галузі європейських країн й інтегрувати їх до нас. Ми створили не просто «гуртожиток», а майданчик для захисту, комунікації, потрібних практичних знань, юридичної та медійної грамотності, психологічної підтримки. Урешті, тут можна пережити важкий період тим, хто втратив уже все.
  • Жінки з числа внутрішньо переселених осіб – набагато активніші, ніж чоловіки. Можливо, тому що їх більше: чоловіки частіше залишалися на місці, на Сході, можливо, тому, що чоловіки більше зайняті пошуком роботи і заробітку.
  • Нам важливо зрозуміти: що таке мир і безпека для нас, львів’янок, і що таке для цих жінок з Єнакієво, Макіївки, Донецька, Криму. Навіть серед переселенців велика різниця у відповіді на це питання. Ті, хто переїжджали з Криму, робили це осмислено: вони готувалися, збирали речі, втікали від чужого політичного режиму, але в них ніхто не стріляв. З Луганщини чи Донбасу люди реально втікали, втрачаючи близьких і рідних, втрачаючи документи і майно.
  • Жінка – найкращий миротворець. Жінки асоціюються з миром. Є питання, які підіймають тільки жінки, бо чоловікам навіть в голову таке не приходить: наприклад, питання освітлених вулиць, бо це безпечніше і захист від насильства.
  • 1 березня відбувся Всеукраїнський форум сім’ї. Найбільше цього року ми говоримо про гендерну рівність, яка поєднується з вічними сімейними цінностями. Жодна людина не виросла щасливою, якщо вона не була люблена. Але мало говорити в площині стосунків чоловіків і жінок. Тема – ширша: як живуть люди і особи з інвалідністю, як живуть бідні і багаті, багатодітні і бездітні, молоді і старші люди.

Марта Більська

 

 

Comments are closed.