Dvorak1

Запорука для розвитку Львова як здорового міста – ініціативний та кваліфікований медичний персонал, який готовий самостійно стати за штурвал реформ у галузі охорони здоров’я. Власне, Андрій Дворакевич є представником активного та свідомого лікарського середовища. Він ніколи не чекав вказівок «згори», не чекав, поки для нього хтось створить сприятливі умови. Андрій особисто доклався до впровадження високих стандартів європейської медицини в окремих львівських державних та приватних клініках, а тепер готовий працювати для реформування сфери охорони здоров’я в цілому.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

Я народився у селі Сокільники Пустомитівського району Львівської області в сім’ї службовців. Мама – біолог, а тато хірург. Дитинство минуло на селі, я мав нагоду зростати поза містом, а навчався вже у Львові у школі з педагогічним нахилом №32. Школярем активно займався спортом, виконав нормативи кандидата в майстри спорту з бігових лиж. У школі мене цікавили гуманітарні науки. Водночас прислуговував у церкві і в старших класах думав вступати в духовну семінарію. Хотів або займатися спортом, або вивчати теологію.

Ближче до закінчення школи працював санітаром в сокільницькій лікарні і в шкірдиспансері. Мабуть, цей досвід і приклад батьків підштовхнули мене до вивчення медицини. Тож після школи вступив у тодішній Львівський медичний інститут.

Що чи хто сформував Ваші життєві орієнтири, допоміг стати на шлях, яким Ви зараз ідете?

Думаю, це три складові. По-перше, приклад моїх батьків, які постійно працювали, йшли до свого успіху через важку працю. Я бачив, як до батька, який мешкав на селі та працював головним лікарем, приходили люди з будь-якою проблемою чи вдень, чи вночі. Він намагався завжди їм допомогти. Ставлення батьків до своєї роботи було важливим для мого формування як особистості. По-друге, це спорт. Я займався у шкільні і студентські роки спортом, а він розвиває в людині витривалість і жагу до перемоги. І, по-третє, це церква. Юнаком, відвідуючи церкву, пізнав християнські цінності, навчився співчувати іншим. Це добра база для формування особистості.

Як складалася Ваша професійна кар’єра?

Отримавши диплом, я спеціалізувався з дитячої хірургії у Львівській обласній лікарні, згодом отримав скерування та працював хірургом у Сколівській центральній районній лікарні. Після цього – лікарем-трансфузіологом та дитячим хірургом Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит», де працюю й до сьогодні.

Працюючи хірургом, цікавився новітніми технологіями, які використовуються на заході та які можна використовувати у нашій медицині, зокрема дитячій. Тож коли львівський «Охматдит» понад рік був закритий, щоб не гаяти часу, провів цей час на стажуванні в Польщі. Медична система в цій країні разюче відрізняється від нашої. Польща тоді вже стала на шлях європейського розвитку, йшла до асоціації з ЄС. Я був ще молодим, мав близько 25 років. Побачене надихнуло мене  вдосконалюватися в галузі новітніх технологій у медицині та запроваджувати їх у нас.

Неодноразові стажування у США, Франції, Австрії допомогли мені опанувати малоінвазивну хірургію у дитячій практиці. А закордонне обладнання, яке ми отримали для лікарні, дозволило створити центр малоінвазивної хірургії, який функціонує в нашій лікарні вже декілька років поспіль.

Мені все-таки вдалося втілити свою мрію про більш сучасну, ефективну та безпечну для пацієнта медицину, яку я бачив за кордоном. Тішуся, що методику, яку ми започаткували в нашій лікарні,  перейняли інші лікарі з інших закладів. Вони частково вчилися у нас, частково ми разом вчилися, відвідували закордонні клініки. Це дало поштовх до проведення регулярних майстер-класів, семінарів і тренінгів для лікарів з усієї України. Тож тепер цей напрямок з гарною перспективою та добрими результатами використовується у всіх клініках України.

Dvorak3

Попри динамічний ритм роботи, Ви все ж знаходите час для громадської діяльності. Як саме допомагаєте суспільству?

П’ять років тому ми створили громадську організацію – благодійний фонд «Я не один». Він покликаний допомагати дітям-сиротам, які не мають батьків, та дітям, яким потрібні дороговартісні унікальні операції. Нові програми лікування потребують значних коштів, але не кожен пацієнт їх має. Ми підтримуємо дітей, допомагаємо різноманітними ресурсами, які потрібні не тільки для оперативного, але й для специфічного лікування.

Поза тим, привозимо в Україну та консультуємося з нашими закордонними партнерами та експертами, навчаємося самі і навчаємо наших колег новим методикам. Благодійний фонд запрошує різних фахівців з-за кордону, які безкоштовно проводять навчання для наших лікарів і, окрім того, допомагають при лікуванні дітей.

Що повинна робити міська влада для того, щоб галузь охорони здоров’я розвивалася?

Зазначу, що започаткована лінія розвитку нашого міста є позитивною, і її потрібно всіляко підтримувати. Львів’яни можуть бачити, які суттєві зміни сталися за останні десятиліття. Стосовно мого професійного середовища, то багато позитивних змін вже також відбулося. Але надалі як лікарні, так і медичний персонал потребують реформування.

Медицину необхідно розвивати на загальнодержавному рівні. Проте, якби я чекав чогось від держави, то не отримав би тієї освіти, яку маю. Не держава скерувала мене за кордон на стажування, я сам цього прагнув і це здійснив.

Я хотів би, щоб до підготовки медичних працівників в майбутньому доклалася держава, щоб кожний студент, кожний молодий лікар обов’язково навчався чи стажувався за кордоном. Завдяки цьому молоді лікарі бачили би пріоритети та «золоті» стандарти, які давно вже діють за кордоном. Повертаючись, кожен мав би відзвітувати, чого він навчився та що він може тут зробити. Як на мене, це головне в формуванні майбутнього медичного персоналу.

При всій повазі до моїх старших колег, які працюють здебільшого на досвіді та інтуїції, цього вже замало. Потрібні сучасні технології, знання сучасної медицини, які в Україні, на жаль, загальній масі медичного персоналу наразі недоступні. Тож необхідно обов’язково запровадити стажування лікарів та інших фахівців за кордоном. Повертаючись в Україну, вони привезуть нові знання, нові контакти із закордонними партнерами. Тоді ми зможемо зробити медицину сучаснішою, такою, що відповідає світовим стандартам.

Є вже приватні медичні структури, які намагаються надавати сучасну медичну допомогу. Але це вибіркова допомога, вона недоступна для загальної маси людей, бо коштовна і не вирішує проблеми охорони здоров’я в цілому. У приватний заклад пересічна людина з мінімальною заробітною платою не піде. Напевно, остаточно ми не вирішимо питання зі страховою медициною у нашій країні, але до того треба йти. Створення сучасних європейських клінік, які в нас будуть – це, я переконаний, тільки питання часу.

Але для цього керівники охорони здоров’я нашого міста, нашої області повинні неодноразово відвідувати західні центри та лікарні, шукати партнерів, налагоджувати з ними стосунки і справді намагатися будувати сучасну медицину навіть на нашому локальному місці. Можливо, те, що ми зробимо, колись подовжиться, і зі Львова будуть брати приклад інші клініки.

Маємо проблеми з приміщеннями, у Львові багато старих лічниць. Занедбані будівлі, які колись, на початку століття, були лікарнями, зараз не відповідають своєму призначенню. Тому що як час, так і сучасна медицина диктують інші правила.

Я бачив, як це робиться за кордоном. У Польщі в центрі міста також були старі лікарні, які вже втратили свій ресурс. Проблему вирішили дуже просто – побудували за голландськими та японськими технологіями і проектами нові лічниці на кільцевій дорозі міста, разом з вертолітними майданчиками, прекрасним транспортним сполученням, готелями для батьків дітей і пацієнтів. А старі приміщення або віддали, або трансформували. Чи можна зробити це у Львові – питання часу та завдання для експертів.

Необхідна оптимізація клінік. Ми не бачимо втілення тих реформ, про які нам говорили і говорять останніми роками. Мабуть, цьому заважає корупція. Це питання багатокомпонентне і багатоскладове. Але не треба зупинятися. Вода камінь точить.

Dvorak2

Яким повинен бути Львів і львів’яни, щоб місто з гордістю можна було називати таким, в якому хочеться жити?

Як львів’янина мене тішить те, якими великими і впевненими кроками розвивається наше місто. Гордий, що тут живу і готовий докласти максимум своїх зусиль, вмінь та досвіду, аби місто ставало ще кращим. Якщо оминути сферу медицини, бо я вже про неї сказав дуже багато, то як мешканцю мені б хотілося продовження робіт над покращенням інфраструктури. Хоча я впевнений, що новий склад депутатського корпусу не гальмуватиме ці процеси, а навпаки – сприятиме. Реконструкція доріг, покращення велоінфраструктури, злагоджена робота громадського транспорту – це важливі і реальні завдання, з якими місто обов’язково дасть раду.

Що ж стосується самих львів’ян, то хочу, аби ми були працелюбними та ініціативними. Не варто на когось скаржитися, це забирає купу часу. Львів відкритий для світу, але і світ відкритий для Львова і львів’ян. Ніхто не перешкоджає нам їздити на різні стажування, здобувати досвід та використовувати його на своє благо та благо міста.

Comments are closed.