породко11

В дитинстві він одним з перших поборов невиліковну на той час лейкемію, після чого присвятив своє життя допомозі хворим дітям. Андрій залучає до активного способу життя дітей з обмеженими фізичними можливостями, разом з однодумцями допомагає дитячій лікарні. Згодом він зрозумів, що може зробити для міста більше, тож розпочав розвивати громадські простори. Разом із командою однодумців він вдихнув нове життя в парк «Горіховий гай», а тепер готовий застосувати свій досвід і знання для розвитку усього Львова.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

Я народився 18 лютого 1984 року у Львові в сім’ї економістки та електроенергетика. Закінчив школу №80 на Новому Львові, після цього вступив у Львівську комерційну академію, яку закінчив у 2007 році. Займався підприємницькою діяльністю, а в 2009-му заснував громадську організацію для роботи з онкохворими дітьми.

Свого часу мені усміхнулося життя – фактично я був першим у Львівській області, хто вилікувався від раку крові, один з перших в Україні. Коли проходило лікування, мені було 7-8 років, не було ще ніяких затверджених курсів, на мені першому пробували ті протоколи, якими зараз ефективно лікують дітей. Тоді статистика виживання була один чи двоє осіб зі ста, а всі інші помирали. Мені пощастило.

Поки я вчився, працював, не задумувався над цим. Коли в 2008-му почалася економічна криза, задумався над тим, для чого Бог дав мені колись цей шанс. Адже я все-таки один зі сотні вижив, і можливо, в мене є якась вища місія.

З друзями дитинства, однодумцями, ми заснували громадську організацію. Пішли в колишню Чорнобильську онкологічну дитячу лікарню, що на вул. Дністровській, старалися їм допомагати, чим потрібно.

По своїй натурі я людина активна й дуже люблю спорт, заходи, які пов’язані з активним способом життя. Але, на жаль,чимало з дітей, які лежать у лікарнях, не можуть брати участь у таких заходах, у них просто немає фізичної можливості. Так паралельно ми запустили ще окрему лінію промоції спорту для дітей з вадами розумового розвитку, яку ведемо і сьогодні. Тобто ми працюємо над допомогою онкологічній лікарні, коли є можливість, але в основному зараз зосередилися над спортом для дітей і молоді з вадами розумового розвитку.

У нас є успіхи. За нашої підтримки діти їздять світом. Плавці перемагали в Голландії, футболісти нещодавно вибороли світові срібні медалі в Швеції, плавці приїхали з Лос-Анджелеса, теж привезли світові медалі, минулого року були на флорболі в Австрії.

В кожному місті є діти з інвалідністю, які займаються спортом, але про них ніхто не знає. А ми стараємося, щоб усі перемоги наших дітей були публічними. На наші заходи приходять представники влади, нагороджують дітей преміями, стипендіями, журналісти зустрічають наших дітей з літака чи поїзда. Це велика рідкість. Львів – єдине місто в Україні, де це підтримується на такому рівні.

Я вважаю, що це успіх, бо наших дітей знають. Батькам цих дітей важлива наша підтримка. Вони розуміють, що їхні діти, маючи інвалідність, можуть реалізувати себе в житті. Батьки тішаться, коли їхня дитина не така, як усі, але успішна в спорті і може представляти себе, своє місто, свою країну на світовому рівні.

породко 3 ред

Розкажіть про інфраструктурні проекти, над якими Ви працюєте.

У 2009 році я одружився і переїхав жити в мікрорайон поблизу кінотеатру «Сокіл», де жила моя дружина, щодня гуляю з донькою у парку «Горіховий гай». Раніше бував там усього декілька разів, багато львів’ян й досі не знають, де він є.

Коли ходити там щодня, то чітко бачили, чого не вистачає, що не так, як би хотілося. Коли я гуляю з дитиною, то хочу відпочивати там, де чисто й прибрано. Ми зробили одну толоку, другу, третю. І зрозуміли, що якщо прибирати за кимось, то неможливо щось змінити. Потрібно мислити глобально, змінювати бачення людей.

Почали встановлювати лавочки, смітники, дитячі майданчики, перевиховувати людей, щоб вони не смітили. Коли людям подобається місце, вони там не смітять. Ми розробили бюлетені, розповіли людям, що палити вогонь, розпивати алкоголь, їздити автомобілем у парку не можна, бо це місце для культурного відпочинку громади.

За три активні роки ми загородили всі в’їзди в парк для автомобілів, їх тут більше немає. Освітили дитячий майданчик, аби його не нищили вночі, найняли сторожа, який слідкує за порядком в парку у темну пору доби. Зробили дорогу з вулиці Княгині Ольги до кінотеатру, тепер в дощ там можна пройти, в не болотом бігати.

Тепер основна місія – відновити озеро в парку «Горіховий гай». Минулого року ми його повністю вичистили від сміття і намулу, забрали очерет і розчистили джерела. Але щоб врятувати водойму, цього недостатньо. Ми підписали договір з ЛКП «Львівводоканал» про водопостачання, тож озеро тепер потрошки підживлюється водою, за що сплачує наша громадська організація. Зараз працюємо над проектом наповнення озера левнивими водами. Розраховуємо також на допомогу мешканців, бо там відпочивають сотні людей.

До минулого року люди сприймали це озеро калюжою, яка ні до чого не придатна, а цьогоріч тут збиралося чимало відпочивальників! У людей змінилося бачення їхньої водойми, вони зрозуміли, що це чудове місце для проведення вихідного дня. Наступного року ми це озеро плануємо ще покращити, насамперед наповнивши його водою, вернути йому межі, які воно мало 10 а то і більше років назад.

Також допомагали кінотеатру «Сокіл» триматися на плаву. На його базі відкрили підприємство «Львівський кіноцентр», стараємося зробити з «Сокола» культурно-освітній центр у Франківському районі. Кінотеатр, за нашим баченням, не має бути просто місцем, де показують кіно. Він має мати вищу, освітню місію. Тому в нас там відбуваються фестивалі та освітні програми, пов’язані з кіно.

породко2

Яким повинен бути Львів і львів’яни, щоб місто з гордістю можна було називати таким, в якому хочеться жити?

Львів повинен бути комфортним та безпечним містом, в якому живуть здорові та відповідальні мешканців. Одна з проблем, яка мене турбує  – продаж алкоголю дітям. Я бачу це в парку, бачу по всьому Львову. Потрібно змінювати свідомість львів’ян, робити їх культурнішими, а продавців відповідальнішими. Разом із тим потрібні зміни на законодавчому рівні, аби за продаж алкоголю дітям позбавляли ліцензії назавжди і не підприємця, а місце, де відбувається торгівля.

На прикладі нашого парку ми показали, що власними силами можна змінювати місто на краще. Обличчя Львова зміниться на краще, якщо кожен з нас так дбатиме про рідне місто і розвиватиме його. Разом ми з легкістю створимо Львів тим містом, в якому справді хочеться жити.

Я багато років працюю там, де я живу, адже переймаюся за комфорт і безпеку цього місця, хочу бачити чистий парк і справні дитячі майданчики, затишні місця для культурного відпочинку. Тому я продовжуватиму робити розпочате, це мій обов’язок як львів’янина. Щоб навести порядок у країні, потрібно спочатку навести лад біля свого дому. І йдучи в міську раду, я підсилю себе і місце, де я живу. Є багато намірів і багато роботи.

У депутатській діяльності бачу перед собою дві місії, робота на окрузі та в комісії сім’ї, молоді та спорту. Робота на – це відповідальність за все, що там відбувається та за всіх, хто там живе. З огляду на мою теперішню діяльність можу стверджувати, що мені під силу такі завдання. Завдання, які я ставитиму перед собою як член комісії – щоб кожна дитина чи молода людина з особливими потребами могла вільно займатися спортом в будь-якій спортивній школі чи клубі міста.

Comments are closed.