artum1

Культура, театр і освіта з одного боку та сфера послуг і торгівля з іншого – здавалося б непоєднувані речі зійшлися в одній людині. Усе своє життя Ірина Артим’як мріяла працювати в театрі, але життя закинуло її в торгівлю. Ставши успішною в цій галузі, здобувши чималий менеджерський досвід, вона наважилася повернутися до своєї мрії і реалізувати її. Розвиток львівських театрів, формування дієвих батьківських колективів та реформування сфери послуг – ось пріоритети, над якими працюватиме у міській раді Ірина Артим’як.  

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви займаєтеся?

Я народилася у Львові 14 серпня 1960 року. Оскільки мій батько помер, а мама тяжко працювала, мене виховували дідусь та бабуся, вони були моїми наставниками в житті. Ми жили в Радянському Союзі, тому педагогіка була тісно пов’язана з ідеологією. Дітей зі самого малку залучали до комуністичного стилю життя, а мене виховували навпаки. Мої дідусь і бабуся були дуже креативними людьми, вчили мене, що я галичанка, маю любити Україну, вчили, що існує Святий Миколай.

З дитинства я зрозуміла подвійні стандарти: в школі було одне, а вдома інше. Закінчила львівську школу №1, моїм потужним наставником була перша вчителька. Вона була дочкою священика і дала мені путівку в життя, привила любов до країни, книг і до театру також.

Але все сталося не так, як я хотіла. Планувала бути педагогом і вступати на українську філологію, але на цей час були престижними інші професії, зокрема торгівля. Тож мама мене скерувала на цей шлях. Я вступила в Технікум радянської торгівлі, який зараз називається Інститутом економіки й туризму.

Так потрапила в торгівлю, хоч і не любила цієї професії. Але оскільки я сумлінна людина, то взялася відповідально працювати в цій сфері. Хоча це було зовсім не моє, я не вміла маніпулювати, а це потрібно було робити. Та почерпнула для себе певний досвід, який пригодився в подальшому житті. Зрозуміла, що до торгівлі й до сфери послуг повинен бути творчий підхід.

У 1990-ті роки стала членом «Спілки незалежної молоді», яку об’єднав В’ячеслав Чорновіл. Брала активну участь в акціях протесту й непокори, мене неодноразово затримували. Ми організовували вертепи, культурні акції. Любила це, займалася цим, була відповідальна за Ужгород, ми возили студентам  в університет літературу, яка тут нелегально друкувалася.

Далі в політику я не пішла, бо тоді не бачила себе там. Стала директором кооперативу «Люкс», довший час там пропрацювала і багато чого почерпнула. Паралельно відкрила свою фірму й почала займатися концертною діяльністю. Це був 1993-1994 рік, і ця сфера тільки розвивалася. Додатково закінчила  Київський університет культури за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність у сфері культури».

Згодом перейшла на театральні проекти, створила театр-мод на конях «Тільки у Львові». Тут мені став у нагоді досвід в торгівельній сфері. Любила відвідувати театр як глядачка, а коли реалізовувала власні проекти у приватній фірмі, подружилася з акторами й керівниками львівських театрів,  залучала їх до своїх концертних проектів. Театральне середовище для мене рідне й близьке. Коли я набула цього досвіду в приватній сфері, зрозуміла, що варто втілити свої мрії та бачення на іншому рівні. Актрисою стати не могла, але менеджмент перенесла в театр.

artum3

Чого вдалося досягти під час роботи в театрі?

Вже три роки я працюю помічником художнього керівника Першого українського театру для дітей та юнацтва, займаюся адміністративною роботою і створюю соціальні проекти, тісно співпрацюю з управлінням освіти Львівської міської ради.

Основний мій проект – «Театральна педагогіка», який полягає у наближенні театрального мистецтва до школярів. За кордоном таке розвивають на державному рівні в усіх школах, діти мають уроки акторської майстерності, сценічної мови. Це робиться не для того, щоб усі стали акторами, а для того, щоб діти зрозуміли, ким вони є, вміли виразити свою думку, не боялися публіки, ставали успішними в бізнесі. Проект «Театральна педагогіка» допомагає відкритися дітям, які мають ідеї, але не вміють себе показати, бо їх закомплексовують вдома чи в школі.

Спільно з управлінням освіти допомагаю створювати шкільні театри. Ми акцентуємо на тому, щоб вчителі чи педагоги-організатори залучали не тільки активних талановитих дітей, а й тих, хто спершу не виявляє бажання. Кастингу в школах не повинно бути. Є дуже багато дітей, яким потрібно дати себе проявити і вчити їх, щоб вони не пішли, як я, в не улюблені професії.

Які проблеми є в театральному і культурному середовищі та як міська влада може сприяти їх вирішенню?

Театр – це титульне мистецтво. Він ніколи не може стати приватним, це одна з тих сфер, якою  повинна опікуватися держава. Це обличчя села, селища, міста, країни та всієї нації. Держава повинна виділяти на це кошти, хоч театр ніколи не принесе доходу матеріального, але принесе дуже великий духовний прибуток. І ствердить, що ми є державою, нацією, яка має талановитих людей і дбає про них.

Львів – туристичне, культурне, креативне місто, обличчя країни в очах Європи. В нас багато фестивалів та культурних подій, але ми повинні трішки піднімати їхній рівень. До нас приїжджають чимало туристів, але ми їх заманюємо пивом та кавою. Однак, можна запрошувати світових зірок опери в наш театр, і приймати в місті туристів зовсім іншого рівня.

До слова, я анкетую школярів стосовно того, чи потрібний їм театр. Мене здивувало, яке вони мають бачення, які в них пропозиції щодо розвитку театрів, яким вони хотіли би його бачити. Дуже мало дітей кажуть, що театри їх не цікавлять.

Перший львівський театр для дітей та юнацтва – це муніципальний театр. Тому не можу не сказати про те, що необхідно покращувати фінансування й заробітну плату, щоб актори не перетворювалися на заробітчан. Багато випускників театрального факультету від безробіття стають аніматорами, створюють свої фірми. Це прекрасно, бо це потрібно, але варто в школах започаткувати посаду театрального фахівця. А акторам варто підняти зарплату, щоб вони не думали, де підзаробити, а займалися тільки театром.

Якою громадською діяльністю Ви займаєтеся?

Я очолюю батьківський комітет Львівської лінгвістичної гімназії, де навчається моя донька, є співавтором проекту батьківської асоціації «Львівська родина». Це тісна співпраця батьків з освітянами, щоб вони повернулися одне до одного обличчям. Багато роблю для цього, і бачу вже плоди цієї праці.

Вважаю, що батьківські комітети – це не збирання коштів, а громадська діяльність. Незабаром ми з освітянами презентуємо наш статут, завдання і бачення того, що варто робити в цій сфері. Батьківська громада – це дуже велика потужна сила. Треба опиратися на неї, прислухатися при розробленні реформ у сфері освіти.

artum2

Як повинен змінитися Львів і львів’яни, щоб наше місто можна було з гордістю назвати таким, у якому хочеться жити?

На жаль, сфера обслуговування у місті в не найкращому стані. Сфера послуг – це одна із візитівок Львова, потрібно вміти любити покупця, навіть якщо він нічого не залишить. Ставлення до людей з  різних соціальних прошарків в обслуговування повинна бути однаковою. Однак, наразі немає повного розуміння психології покупця, естетики торгівлі чи послуг. Причини цього різні, але з ними потрібно боротися. Насамперед потрібно проводити різні розвиткові тренінги для працівників цієї сфери. Разом з тим необхідно піднімати рівень професійно-технічних училищ. У школах слід регулярно проводити заняття з професійної орієнтації, але в цікавій та інтерактивній формі.

Оскільки протягом усього свого життя я є дотичною до сфери культури, освіти та послуг, то вболіваю насамперед за розвиток цих галузей. Хочу, щоб ми стали красивим духовним містом з якісною сферою послуг та благоустроєм. Міська влада повинна навчитися залучати до громадської діяльності підприємців, щоб вони впорядковували територію біля своїх підприємств. Щоправда, місто вже працює у цьому напрямі, і з цього випливають помітні результати.

А ще варто розвивати менеджмент у всіх сферах життя міста. Мені хотілося би поексперементувати, поєднати менеджмент і театр. Теперішнім депутатам, які прийдуть у міську раду, не треба критикувати одне одного, можливо настав час трішки попрацювати? Ми всі мешканці Львова й однієї держави. НЕ важливо, чи ти депутат, чи працівник ЛКП, чи підприємець. У нас усіх спільне завдання – будувати місто, в якому хочеться жити. Тож нумо до роботи!

Comments are closed.