Marun1

Якщо на чолі району стає Ірина Маруняк – варто очікувати на його швидкий та якісний розвиток. Усю свою трудову кар’єру Ірина Михайлівна вибудувала в органах місцевого самоврядування. За цей час їй вдалося змінити обличчя Львова, починаючи від центральної частини міста і закінчуючи найбільшим районом – Сиховом. Вона змінила принципи роботи районної  адміністрації, знайшла нові підходи до мешканців і навчилася спільно з львів’янами змінювати місто на краще.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

Я народилася і вчилася у Львові, закінчила школу №32, після чого вступила на юридичний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. У 1991-му отримала диплом й одразу пішла працювати у міську раду. Тоді я не думала, що усе своє життя присвячу Львову. Була переконана, що це тимчасово, попрацюю рік-два, отримаю певний стаж і подамся в адвокатуру або ж працюватиму суддею чи нотаріусом. Але склалося так, що уже 25 років працюю для міста і зовсім про це не шкодую.

Річ у тім, що робота в місцевому самоврядуванні надзвичайно цікава і корисна, адже ти працюєш з людьми. Вирішуєш проблеми мешканців, допомагаєш їм, разом ми змінюємо місто. Для того, щоб працювати в органах влади, потрібно мати бажання чимало працювати на благо інших. А ще потрібно любити людей, вміти їх вислухати і почути, а це не завжди легко.  До людей потрібно ставитися так, як би ти хотів, аби ставилися до тебе. Тоді буде належний результат, задоволення від роботи як особисте, так і в мешканців.

Хоча в дитинстві я навіть не задумувалася про таку роботу. Була впевнена, що стану артисткою! Хотіла виступати на сцені, тому в школі співала в хорі, організовувала різні творчі вечори. З самого дитинства мені вдавалося гуртувати навколо себе людей, мабуть, ця дитяча риса допомагає мені і сьогодні.

Що чи хто сформував Ваші життєві орієнтири, допоміг стати на шлях, яким Ви зараз ідете?

Насамперед батьки – вони були і залишаються для мене дороговказом, завжди дають настанови та радять в скрутних ситуаціях. Свій відбиток залишило навчання в школі, яке сформувало у мені любов до гуманітарних наук. Юриспруденцію обрала з простих міркувань – хотіла допомагати людям. Мій вибір підтримали батьки, та й протягом усього навчання розуміла, що не помилилася. Я тішуся, що вибрала правильний шлях у своєму житті. Сьогодні, працюючи з людьми, ні хвилини не сумніваюся у тому, що зробила правильний вибір.

З 1991-го місто росло і розвивалося на Ваших очах. Зроблено  багато ремонтів та реконструкцій, але що змінилося в більш глобальному плані?

Насамперед змінилися цінності і підхід до вирішення міських проблем. Змінилося ставлення влади до людей і людей до влади. Зараз можна говорити про те, що місто розвивається від потреби мешканців. Сьогодні органи місцевого самоврядування працюють для забезпечення комфорту та безпеки львів’ян. За вісім років, що я працюю у команді Андрія Садового, суттєво зросла довіра мешканців до влади. У місті з’явилися численні громадські організації, ініціативні групи та мешканці, які стають рушієм змін у Львові. Колись чиновники самостійно вирішували, що і як робити, а людей вже тішив той факт, що влада бодай щось робить у місті. Сьогодні ми обговорюємо  з мешканцями виконання тих чи інших робіт, проводимо громадські слухання, часто втілюємо в життя ідеї і бачення мешканців. Плідна співпраця – ось головна зміна у свідомості як мешканців, так і влади.

Marun3

Керувати районом – непроста справа. Щодня потрібно вирішувати десятки питань, зустрічатися з мешканцями, наводити лад на вулицях та в будинках. Як вдається зі всім цим впоратися?

У 2001-му я прийшла працювати в Сихівську районну адміністрацію завідувачем юридичного відділу. Тоді тільки створили Сихівський район як адміністративну одиницю. На плечі 12-ти осіб лягла організація роботи цілого району – складне завдання і величезний досвід. У 2006-му я очолила Галицьку районну адміністрацію, це була вже зовсім інша школа життя. Центральний район постійно на виду як у львів’ян, так і туристів, будинки повинні бути ошатні, тротуари прибрані, на клумбах повинні цвісти квіти. Регулярні культурні та спортивні заходи вимагали повної готовності колективу навіть у вихідні. У цей період я зрозуміла просту істину – проблеми потрібно вирішувати одразу, не можна відкладати їх у довгий ящик. Тож оперативність реагування на проблеми та потреби мешканців стала одним з основних аспектів нашої роботи.

Коли у 2013-му мене призначили керівником Сихівського району, багато проблем сихівчан вдалося вирішити завдяки здобутому досвіду, а ще хорошій команді, яка хоче плідно працювати і має благородну ціль – змінити життя львів’ян на краще!

Ви не так давно розвиваєте Сихів, але все ж, якими досягненнями пишається Ваша команда?

Тішить те, що дещо зменшилася кількість скарг на роботу в житлово-комунальній сфері. Це пов’язано з двома чинниками: по-перше, ми намагаємося якомога швидше і якісно вирішувати проблему, а по-друге – підходимо до роботи комплексно. Наприклад, якщо дах в будинку  потребує ремонту, то ми стараємося відремонтувати його повністю. Тоді в найближчі 10 років вже ніхто скаржитися не буде.  Чимало магістральних та внутрішньоквартальних доріг  Сихова вже відремонтовано, але є ще  дороги, які потребують ремонту. Зараз активно працюємо над замощенням хідників тротуарною плиткою, ремонтуємо міжбудинкові двори. Ми взяли хороший темп, який не плануємо зменшувати. Сподіваюся, мешканці будуть задоволені.

Позитивним змінам у Сихові також сприяє активна громада. У мешканців безліч ідей з благоустрою їхніх дворів та вулиць. Ми намагаємося прислухатися до їхніх думок, адже насамперед усі роботи виконуємо для них. Також до благоустрою активно долучаються й приватні підприємці,  проводять ремонт дорожнього покриття біля своїх об’єктів торгівлі, облаштовують клумби та газони, піклуються про чистоту. Є гарна співпраця з керівниками великих підприємств, які розміщені на території району. Це ТзОВ «Фабрика «Трембіта», ПАТ «Концерн Хлібпром», ПАТ «Львівський хімічний завод», ПАТ «Іскра» та інші. Ми спільно вирішуємо проблемні питання, стараємося щоби не було збоїв у роботі підприємств. Адже  наслідком якісної роботи  підприємств є сплата чималих податків до місцевого бюджету.

Очевидно, з Вашим графіком роботи надто мало часу залишається для сім’ї. Чи не сумують за Іриною Маруняк вдома?

Відколи я пішла працювати у Галицький район, вдома все повернулося з ніг на голову. Часу для сім’ї катастрофічно не вистачало, тим паче, що в центрі доводилося працювати і у вихідні. На щастя, чоловік і діти не дратувалися, а навпаки – допомагали мені. Саме завдяки їхній підтримці та допомозі батьків я і справляюся зі своєю роботою. У житті жінки важливий баланс: повинна бути улюблена робота, від якої отримуєш задоволення, і щаслива сім’я, яка тебе чекає вдома і заради якої хочеться жити.

Marun2

Яким повинен бути Львів і львів’яни, щоб місто з гордістю можна було називати таким, в якому хочеться жити?

Львів – унікальне місто, серце Галичини. Тут плекають та дорожать національними цінностями, зберігають і продовжують традиції. Міська адміністрація разом із мешканцями доклала чимало зусиль, щоб місто було комфортним, безпечним та привабливим для інвесторів. Коли люди відчувають, що влада працює для їхнього добробуту, тоді й самі мешканці починають працювати для розвитку  міста.

Сьогодні у нас багато будівництв, але не так активно розвивається громадський простір для відпочинку львів’ян, особливо за межами центру. Потрібно працювати у цьому напрямку. Також не завадить покращувати інвестиційний клімат міста, залучати нових інвесторів. Потрібно розвивати промисловість, відкривати сучасні підприємства. Це дозволить зменшити показники безробіття і наповнити міський бюджет.

І, звичайно, потрібно пам’ятати, що місто – у наших з вами руках. Хотілося б, щоб мешканці піклувалися про свої будинки, під’їзди та двори, ще активніше долучалися до благоустрою. Так ми разом творитимемо місто, в якому хочеться жити.

Comments are closed.