Bach1

Львів має всі шанси стати потужним промисловим центром України, і діяльність Назара Бичишина – яскравий цьому приклад. Одразу після закінчення університету він зумів привести західних інвесторів до Львова і запустити кілька підприємств легкої промисловості. Якщо в когось ще виникають сумніви, що Львів не промислове місто – Назар на власному досвіді переконає, що це не так.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

Народився я у Львові, у 1979-році. Закінчив школу №64, що на Левандівці. Якщо згадувати, чим тоді марив, то я бачив себе рок-музикантом, як би це дивно не звучало. Але життя повернулося зовсім інакше. Під час навчання у школі я додатково вивчав англійську, і це зіграло для мене визначальну роль у житті. Тоді працювала програма американського уряду, в рамках якої діти з колишнього СРСР могли навчатися у США, аби доносити західні цінності та західні принципи роботи у посткомуністичний світ. Я скористався таким шансом і цілий рік провчився за океаном.

Зараз ця програма називається FLEX(Future Leaders Exchange) – програма обміну майбутніх лідерів. Якщо не помиляюся, грузинський президент Саакашвілі теж проходив цю програму. Після навчання я повернувся до Львова і вступив до Львівської комерційної академії на міжнародні економічні відносини. І почав потрохи працювати на різних фірмах. Останні 10 років активно працюю із закордонними інвесторами, насамперед з Данії. Свого часу я працював у данській консалтинговій компанії, яка реалізувала у Львові чимало успішних проектів, які діють і до сьогодні. Згодом сам очолив один з таких проектів, де й зараз успішно працюю.

Що чи хто сформував Ваші життєві орієнтири, допоміг стати на шлях, яким Ви зараз ідете?

Важко відповісти однозначно. Якщо пригадати свої шкільні роки, то батьки майже не втручалися у моє виховання. Самої сімейної атмосфери було достатньо для того, аби сформувалися мої життєві орієнтири. Можна сказати, що  виховувався разом із друзями на вулиці, але в кращому розумінні цього слова.

Bach3

Все ж ви обрали для себе складну спеціальність – міжнародну економіку і зуміли реалізуватися у цій сфері. Як вдалося прийти до своєї цілі?

Мої студентські роки припали на 90-ті, тож говорити серйозно про міжнародну економіку немає сенсу. Тоді освіта трохи кульгала, і навіть зараз вона не ідеальна, особливо порівняно із західними стандартами. Однак, визначальним стало знання мови. Саме воно притягло мене в інвестиційні проекти.

Після закінчення навчання дехто з моїх одногрупників почав роботу з іноземцями. На одну із зустрічей запросили мене. Ми випили соку, поспілкувалися, і я отримав пропозицію від данця: «Я поїду ще в гольф пограю, десь з наступного тижня приїжджай, будемо створювати фірму консалтингову».

Насправді, на початку 2000-х в Україну зайшла неймовірна кількість інвесторів. Я й сьогодні не бачу проблеми із залученням нових, як би це прикро не звучало, але в Україні дешева робоча сила. Слід працювати над тим, аби залучати іноземний капітал до вітчизняних проектів. Для нашої економіки це буде тільки позитив, і кількість безробітних зменшиться в рази.

У 2007 я залишив консалтингову фірму і прийшов на один з проектів, який ми привели. Очолив підприємство, яке займалося виробництвом м’яких меблів для європейського ринку. Такі імениті бренди, як ІКЕА продають продукцію, виготовлену на Львівщині.

Зізнаюся, умови для бізнесу тоді не були ідеальні. Бюрократія зашкалювала, дуже багато часу витрачалося на виготовлення різних документів. Але й не скажу, що було погано. Курс був хороший, економіка піднімалася. Якби я був іноземним інвестором, то і тоді, і сьогодні охоче зайшов би в Україну.

Сьогодні я очолюю підприємство, яке шиє дитячий та підлітковий одяг для відомих західних брендів, які належать громадянам Німеччини, Данії, Фінляндії та США. Виготовляємо високоякісну продукцію, яка в Європі користується популярністю. До чого я це веду? Річ у тім, що Львів має величезний промисловий потенціал! У нас залишилися хороші кадри ще з освітою СРСР. Як не крути, а в Радянському Союзі був потужний інтелектуальний центр. Нинішні львівські виші також випускають кваліфікованих спеціалістів, які можуть робити неймовірні речі. Чимало іноземців згідні з тим, що у нашому місті є такий інтелектуальний потенціал, який не знайти за кордоном. Можу з впевненістю сказати, що для розвитку промисловості у Львові немає жодних перепон. Лиш би бажання було.

Чи можна назвати Ваше підприємство соціально відповідальними?

Я не люблю про це вголос говорити, але з огляду на нашу спеціалізацію, ми активно допомагали майданівцям – шили балаклави. Коли почалася війна – виготовляли для солдат теплі флисові куртки, нижню білизну. Про це не потрібно говорити, просто робити.

Bach2

Яким повинен бути Львів і львів’яни, щоб місто з гордістю можна було називати таким, в якому хочеться жити?

Тішить, що Львів не стоїть на місці. Щодня відбуваються якісь роботи – нова розв’язка, пішохідні зони, хідники. Це все виглядає дуже гарно, як у Європі. Але потрібно попрацювати над фасадами будинків в центральній частині Львова, їх усіх слід привести до ладу. Наступне – так звані «спальні» райони. Потрібно розвивати інфраструктуру: дитячі та спортивні майданчики, зони відпочинку та розвитку.

Потрібно максимально використати наше географічне положення. Львів – двері в Європу. Навколо кільцевої треба збудувати потужні логістичні центри, залучати інвесторів. На жаль, поки що у Львові немає конкуренції за людину, натомість є конкуренція за вакансію. Необхідно привести у Львів таку кількість бізнесу, щоб ішла конкуренція за працівника.

Якщо говорити про львів’ян, то слід підвищувати рівень культури, насамперед вихованості. Звичайно, середньостатистичний львів’янин вихованіший, західноорієнтований і освіченіший, ніж в середньому по Україні. Не хочу когось принизити, але ми тут найближче до Європи, і так відбувається в силу історичних речей.

Comments are closed.