Bereza

Ще п’ять років тому ніхто не міг і подумати, що вулиця Городоцька буде ідеально відремонтована від проспекту Свободи і до виїзду з міста. Ми не здогадувалися, що на трамвайних зупинках можуть стояти інформаційні табло, які відраховуватимуть час до прибуття трамваїв. А для мешканців Сихова трамвай на Санта-Барбару був недосяжною мрією. Тепер це все реальність, якою ми завдячуємо колективу ЛКП «Львівавтодор» на чолі з Олегом Березою.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

Скажу відверто: ніколи не планував і не хотів пов’язувати своє життя з будівництвом, тим паче з реконструкцією доріг. Я народився і виріс у Львові, але мої батьки родом з Івано-Франківщини. Тож в дитинстві увесь свій вільний час проводив в бабусі з дідусем у селі на Рогатинщині. Працював у полі, пас худобу, одним словом, пізнав усю романтику сільського життя. Моя тітка була агрономом в колгоспі, я їй часто допомагав… Так з’явилася дитяча мрія – стану комбайнером! Вдосвіта в поле, робота з землею, а обіди і вечері в полі надзвичайно смачні. Коли я пішов до школи, мав тверде переконання, що як добре вчитимуся – стану комбайнером, а як погано – лікарем (Сміється). Звісно, це були дитячі фантазії. Проте село вплинуло на моє подальше формування, це дуже добре, коли дитина близька до природи, коли розуміє працю людей.

То життя з Вами пожартувало, коли звело з львівськими дорогами?

Я до останнього не вірив, що буду щось будувати. Хоча в моїй сім’ї кілька поколінь будівельників: і батько, і дідусь. У школі я захопився історією і спортом, про фізичний розвиток ніколи не забував. Футбол, гребля, атлетика – розвивався як і всі хлопці мого віку, особливо полюбляв на воротах стояти, мені це добре вдавалося. У старшій школі прийшло розуміння, що історія – не те, що може прогодувати в житті, і я твердо вирішив – стану юристом.

У 1992-му здавав вступні іспити, аж 6 в один день! Сказати, що це було складно, це нічого не сказати. До слова, в університеті вчився значно краще, ніж в школі. Багато сесій склав на відмінно, що в школі ніколи не вдавалося. До навчання дуже мотивувала група – одногрупники задали серйозний тон у науці. Не люблю пасти задніх, тож змушував себе тримати відповідний рівень. На щастя, навчання ішло легко, адже моя любов до історії натренувала мою пам’ять.

Bereza3

Під час 5 курсу розпочав професійну кар’єру. Влаштувався у спільне британсько-українське підприємство «НОТ», там за 10 років пройшов шлях від простого юриста на філії до в.о. директора. До речі, ми у Львові тоді створили перший професійний офісний центр на пл. Петрушевича, організували першу правильну парковку. Згодом я перейшов працювати директором у компанію «РОСАН-Інвест», ще був період, коли займався власною справою.

Та з часом почав розуміти, що хочу працювати для міста. Тому у 2010-му взяв участь у виборчих перегонах до ЛМР від «Народного Руху». Тоді отримав можливість стати депутатом, але відмовився, адже більшість взяла партія, з якою навряд чи вдалося б вести конструктивний діалог і ефективну роботу.

Працюючи на «РОСАН-Інвесті», в мене склалися хороші стосунки з Сергієм Кіралем, який займався інвестиційним напрямком. Ми завжди знаходили спільну мову, і одного дня він запропонував мені проект співпраці з ЄБРР. Я вирішив спробувати, і так вже 6 рік очолюю «Львівавтодор».

Усе ж таки батько мав на мене певний вплив, і робота у «Львівавтодор» одразу ж почала вдаватися. Свого часу він збудував у Львові багато знакових будівель, як от Будинок меблів, будівлю Державної фіскальної служби.

Мій батько деякий час працював зі мною, допомагав у всьому розібратися. Він тоді сказав: «Добре, що ти не будівельник. Ти б тоді не взявся за цю роботу, це дуже складно. Але ти вміло даєш раду з документами, вмієш сформувати хороший колектив і довіряєш людям – це тобі і допомагає». Ці слова я добре запам’ятав. Щодня покладаюся на своїх колег, не підлеглих, а саме колег. У нас немає ієрархії, просто різні посади. Ми усі рівні і робимо спільну справу.

Я впевнений в успішності всіх наших проектів лиш тому, що маю цей колектив. Завжди кажу працівникам, щоб вони прагнули посісти моє місце, щоб не здавалися, а звільнялися лише у тому випадку, якщо знайдуть роботу, де зможуть краще реалізуватися. Ті проекти, які ми зробили з нашим колективом – надзвичайно важливі, адже ми покращили життя кожному львів’янину.

Усе ж, як Вам вдається поєднувати роботу з ЄБРР, багатьма компаніями та підрядними організаціями – це ж надзвичайно складне завдання?

Найбільше колізій виникає з невідповідністю міжнародного права та українського. Постійно приходить дуже багато перевірок на об’єкти, і кожній потрібно пояснювати банальну річ: норми міждержавного права є вищими за українське законодавство. Добре, що моя юридична освіта дозволяє почувати себе впевнено і доводити свою правоту.

Перед початком будь-якої роботи необхідно вникнути в усю систему, визначити, хто встановлює правила гри. У випадку «Львівавтодору» – це Європейський банк. Коли усвідомлюєш правила, вибудовуєш вертикаль і починаєш адекватну роботу.
Ще одна складова успіху – молодий колектив однодумців. У «Львівавтодорі» не буває проблем, які неможливо вирішити. Часто ми залучаємо незалежних експертів, які значно полегшують нашу роботу. Вони провадять технічний нагляд, складають документи. Наприклад, у 2011 році на контрактах нам вдалося зекономити 3 млн. євро – а це ремонт ще однієї дороги!

Ми працюємо з дуже досвідченими і професійними підрядниками. Вони багато років співпрацюють з Європейським банком, знають правила гри, розуміють специфіку роботи інженерів. Коли працюєш з професіоналами, то результат обов’язково буде позитивним.

Нашу роботу оцінили не тільки львів’яни, але й ЄБРР. Представники банку наводять Львів у приклад усій Україні. У співпраці з ЄБРР ми не тільки дороги відремонтували, але й встановили розумні світлофори, побудували трамвайну колію на Сихів і розпочали запроваджувати у місті електронний квиток.

Якщо підсумувати, головне – йти до мети і не боятися робити добрі справи. Буде багато проблем, буде критика, але якщо у вас благородна ціль, то ви досягнете успіху. Люди часто говорять, що я займаюся дорогами через власну вигоду. Мушу заперечити, адже моя теперішня робота не є матеріально вигідною. Я завжди повторюю, що зроблю приємний подарунок тому, хто прийде і скаже, що готовий замінити мене на посаді.

Bereza2

Яким повинен бути Львів і львів’яни, щоб місто з гордістю можна було називати таким, у якому хочеться жити?

Наше місто привітне і одне з найуспішніших в Україні. Потрібно тримати цей темп і розвивати співпрацю з колегами з-за кордону. Львів повинен бути мостом між Європою та Україною, поглиблювати співпрацю з іноземними інвесторами. Не варто зупинятися на досягнутому, і одного дня ми зрозуміємо, що живемо в одному з найкращих міст Європи.

Comments are closed.