Shmid1

Олег Шмід – успішний журналіст, який в юні роки загартовував свою професійну майстерність разом з легендарним Олександром Кривенком. Згодом він відкрив власну інформаційну агенцію та два журнали, які об’єдналися в успішний медіа-холдинг. Все своє життя Олег подорожував велосипедом, об’їздив майже усі європейські країни і зрозумів, що його покликання – створити потужну велоінфраструктуру у Львові.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

У Львові я прожив усе своє життя, здобув тут освіту інженера електричних станцій, здобував другу освіту – журналіста, але не довчився. На останніх курсах працював редактором політичного блоку газети «Post. Поступ», редактором якої був Олександр Кривенко. У 1994-му, коли мені залишилося здати останню сесію, почалися парламентські вибори – гарячий час, роботи було більше, чим можна осилити. Я знехтував сесією, думав, що складу іспити якось згодом. Але так не сталося, та й я зовсім не шкодую. Це було чудернацьке навчання на зламі двох епох. Половина викладачів проповідували цінності комунізму, інші говорили про націоналізм, а з професійної тематики студенти не отримували майже нічого. На той час я мав великий досвід у журналістиці, тож вирішив створити інформаційне агентство «Інфобанк», потім два журнали. Більшість свого трудового стажу пропрацював у журналістиці, від 1991-го до 2010-го.

Що чи хто сформував Ваші життєві орієнтири, допоміг стати на шлях, яким Ви зараз ідете?

Найбільше мій світогляд сформувався у вишах, особливо в Політехніці, тому що там я навчався на стаціонарі. Це дуже сильно пов’язує тебе з інститутом, зі студентським середовищем. Студентський етап життя здійснив найдужчий вплив на мої життєві орієнтири. Тим більше, що усе це відбувалося на заході комунізму, коли студенти формували початок нової України. То було своєрідне середовище «антирадянчиків», які розуміли усі нісенітниці та брехливість тодішнього ладу.

Усе ж, що спонукало Вас змінити журналістику на роботу у місті?

Насамперед бажання робити конкретні речі для свого міста, для Львова. Я давно отримував пропозиції від міської ради, але провадив успішний бізнес, який не дуже хотів закривати. У 2008-му почався світовий колапс економіки, який відобразився і на Україні. Ще 2 роки я тягнув свої медіа, але у 2010-му їх закрив та пристав на пропозицію працювати для міста.

Shmid3

Для своєї роботи Ви обрали неіснуючий тоді напрям – створення велоінфраструктури. Це був виклик чи радше хобі?

На той час я мав власне бачення облаштування велошляхів, адже з початку 90-х часто мандрував велосипедом містами Європи. І до сьогодні щороку вирушаю у велоподорож західними країнами – половину відпустки проводжу зі сім’єю, а іншу – з велосипедом. У Європі зразкова велоінфраструктура, особливо в Німеччині та Нідерландах. Німеччину я об’їхав вздовж і впоперек, напевно, німці стільки не подорожували своєю країною, як я. У мене завжди було бажання зробити Львів схожим на комфортні європейські міста. Власне, зараз я займаюся улюбленою справою, і це величезний успіх, коли ти отримуєш від роботи задоволення і приносиш користь цілому місту.

Коли Ви приступили до роботи, у Львові не було жодного метра велосипедної доріжки. З чого Ви починали?

Роботу почали системно. Я співпрацював на той час з управлінням зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій, яке очолював Сергій Кіраль. Він мій давній колега і велотовариш, з яким не один раз мандрували Україною. Коли Сергій дізнався, де я буду працювати, то запросив мене в управління, сказав, що тут допоможуть. Там справді працювали молоді завзяті люди, тож ми підійшли до роботи системно. Не те що, давайте щось візьмемо і збудуємо, ми півроку взагалі нічого не планували будувати. Спершу створили програму розвитку веломережі. У схему заклали той досвід, який я бачив, тому що Львів схожий на всі європейські міста: історичне ядро, довкола бульвари на місцях валів, на яких треба робити центральне велокільце, а далі – магістралі до спальних районів.

На перших порах мені дорікали, мовляв, навіщо випускаєте велосипедистів  на великі транспортні артерії, краще робити велодоріжки в парках. Ні! Велосипед – це транспорт, його використовують для того, аби якомога швидше дістатися з однієї точки міста в іншу. Кружляння звивистими доріжками в парках цьому аж ніяк не сприяє. Велосипедисти їздять великими вулицями, поміж транспорту, і саме там для них потрібно створювати безпечні умови для пересування. У парках теж колись з’являться велошляхи, та це вже буде завершальний етап нашої роботи.

Тож ми почали зі створення єдиної схеми веломережі через усе місто. Мені пощастило, що на той час у Львові працював офіс німецької компанії GIZ, який займався питанням сталої мобільності або, точніше кажучи, стійкою транспортною системою. Пішохідні зони, велоінфраструктура, виділені смуги громадського транспорту – ось що повинно бути у пріоритеті для міста. Адже через 50 років, коли нафти не стане, хто знає, як розвиватиметься автомобільний транспорт. Велосипед з’явився значно швидше, ніж автомобіль, і переживе автомобіль в його сучасному вигляді.

Німецький офіс допоміг з технічною специфікацією велодоріжок. Ми визначили 6 видів технічної специфікації, які почали застосовувати на практиці. У перші два роки розвитку веломережі ми застосовували всі види велодоріжок, які тільки можуть бути. І контр-смуга, і велодоріжка суміжна з тротуаром, і велодоріжка сумісна з тротуаром, і велорух разом з автомобілями. Львівська велосипедна інфраструктура дуже різноманітна завдяки співпраці з німецькими спеціалістами. Вони нас підштовхнули і дали стимул працювати.

За 5 років зроблено багато роботи, але коли все складеться в єдину мережу?

Ми плануємо, що усі велодоріжки зімкнуться в єдину мережу в 2020 році, адже так розрахована програма. Скажу відверто, ми не йдемо чітко за термінами, вказаними у програмі. Річ у тім, що немає цілісного фінансування створення веломережі, це величезні гроші. Ми знаходимо різні джерела фінансування, не лише з міського бюджету, також гранти, кошти ЄБРР. Також не вистачає коштів й тому, що уряд не відшкодував витрат на Євро-2012. Попри це, ми закінчили найпротяжніші маршрути вздовж вулиць Липинського, Стрийської та Наукової. На щастя, в депутатів з’явилося розуміння того, що велоінфраструктура – це важливо. Цьогоріч вони виділили серйозну кількість грошей, за які плануємо збудувати велодоріжку на вулиці Чорновола, яка з’єднає доріжки на Куліша та Липинського. Також добудуємо ще закинуту в 2011-му велодоріжку на Рясне-1. Звичайно, робляться й інші доріжки під час ремонту тротуарів чи реконструкції вулиць.

Shmid2

Нещодавно Ви розширили свою діяльність – почали створювати пішохідні зони у місті. Чи є єдина схема пішохідних променадів Львова?

Зрозумійте, не можна системно розвивати лише один напрямок. Якщо ми будуватимемо тільки велодоріжки, але не даватимемо простору пішоходам – вони ходитимуть цими доріжками. Якщо не думатимемо про паркінги – водії залишатимуть свої авто на доріжках. До кожного питання слід підходити комплексно, тоді й буде відповідний результат. Тож я запропонував міському голові, що можу зайнятися розвитком пішохідних зон, і він мені це довірив. Так з’явився проект пішохідної  зони в центральній частині міста. Далі я пригледівся до кількох вулиць, які не виконують свого функціонального навантаження. Вулиця повинна служити багатьом людям, а не бути парковкою для 30 авто, як це було з вул. Леся Курбаса. Найближчий претендент на пішохідну зону – вулиця Михальчука, яка з одного боку впирається в під’їзд і не несе транзитного навантаження.

Також я виношую схему зміни організації дорожнього руху в центральній частині міста задля розвантаження пл. Митної, пл. Соборної та надскладного перехрестя вулиць Франка, Князя Романа та Левицького. Тут просто закладений постійний корок, але цю проблему можна вирішити! Якщо вдасться втілити нову схему руху в життя, тоді ще кілька вулиць втратять своє транзитне значення, і їх без жодних проблем можна буде перетворити на пішохідні. Так можна буде створити великий променад з вулиць Ліста, Банківської, проїзду Крива Липа, Курбаса та Михальчука – це стане зоною відпочинку для львів’ян. А ще є ідея з’єднати пам’ятник Адаму Міцкевичу з вул. Театральною пішохідною зоною. Але це все згодом.

Яким повинен бути Львів і львів’яни, щоб місто з гордістю можна було називати таким, в якому хочеться жити?

Успішним місто є тоді, коли людям у вільний час хочеться виходити на вулицю і гуляти, а не сидіти біля телевізора. Я не хочу, щоб люди вважали Львів досконалим – ми тоді зупинимося у розвитку!  Завжди потрібно відчувати, що чогось бракує, тоді динамічний розвиток гарантований. Чим місто буде кращим, тим більше мешканці хотітимуть його розвивати і слідкуватимуть за збереженням того, що вже зроблено. Тому не зупиняємося і працюємо далі!

Comments are closed.