Pasev1

Освіта та економіка – дві ключові галузі життя міста, діяльність у яких успішно поєднує  одна особа. За 15 років викладацької роботи Олена Пасевич підготувала для України десятки кваліфікованих спеціалістів. Однак жінка не бажає зупинятися на досягнутому, натомість прагне поділитися своїми знаннями та досвідом з містом, аби зробити Львів успішним та розумним. Її знайомі говорять про неї як про величну жінку. Кажуть, що у ній поєднується розум, вірність, відважність, краса та жіночність. Прагнення до боротьби, сила і мужність, які були притаманні її чоловікові, що загинув у зоні АТО, назавжди втілилися у ній, примножившись її мудрістю.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

Народилася у Львові, закінчила школу №65. Все життя прожила на Левандівці і вважаю себе патріотом свого району. Завжди мріяла бути людиною суспільно корисної професії. Хотіла бути лікарем, потім вчителем, згодом психологом. Одного дня в школу прийшла вчителька, яка захопила мене економікою. Тоді я і визначилася з майбутньою професією і твердо вирішила, що поєднуватиму практичну і викладацьку діяльність.

Що чи хто сформував Ваші життєві орієнтири, допоміг стати на шлях, яким Ви зараз ідете?

Коли я вступила до навчального закладу, то паралельно працювала журналістом, музичним оглядачем. Під час кожного інтерв’ю  завжди запитувала у співрозмовників про їхні цінності, формуючі основи. І в певний час сама замислилася, що для мене найголовніше. Насамперед це Бог, потім – сім’я і ті близькі люди, які щодня, кожної хвилини жертвують найбільше  для того, щоб дати тобі можливість щось зробити. І третє – це люди. Я зрозуміла це за останній рік, дуже важкий рік мого життя. Зрозуміла, що навколо є дуже багато хороших людей, і те, що вони існують, і те, як вони живуть, не дає права нікому іншому опускати руки.

Чим Ви займалися після закінчення університету?

Ще під час навчання в університеті я вийшла заміж і стала мамою, тож довелося поєднувати навчання з вихованням сина. Після отримання диплому влаштувалася на роботу, пов’язану з економікою та маркетингом. Та попри це, бажання займатися наукою не зникло. Я відчувала, що зможу запропонувати певні інновації. Вирішила вступити до аспірантури в Академію наук. Тоді мене помітила ректор Львівського банківського інституту. Вона запросила мене викладати і навіть оплатила навчання в аспірантурі. Так я отримала можливість поєднувати аспірантуру, викладацьку діяльність і практичну діяльність. За 15 років роботи у вищій школі пройшла усі щаблі: спочатку викладач-стажер, потім асистент, викладач, доцент. Згодом стала деканом  факультету підвищення кваліфікації та перепідготовки ЛІБС УБС НБУ із залученням слухачів з усіх регіонів.

Головне в моїй роботі – це, звичайно, студенти. Вони дуже щирі, й дозволяють мені відчути «принцип бумерангу». Якщо вони бачать, що ти працюєш сумлінно, то й вони ставляться до навчання з відповідальністю. Цей принцип мені дуже хочеться перенести в життя: як ти віддаєшся цьому світові, так і він віддається тобі.

Pasev3

Торік у Вашій сім’ї сталася трагедія, ви втратили чоловіка у зоні АТО…

Так, 16 серпня 2014 року на Луганщині в селі Красне загинув мій чоловік. Він був кадровим офіцером і з березня перебував на Сході. Він поїхав захищати нас, і робив це успішно. Коли виникло питання останньої ротації наприкінці липня, я знала про проблеми із забезпеченням. Питала: «Ти маєш каску, бронежилет? Давай тобі купимо». А він сказав: «Невже ти думаєш, що я зможу їх вдягнути, якщо мої хлопці будуть без каски і бронежилета?» Я проплакала всю ніч, зранку встала і запитала, скільки тих хлопців, яких  потрібно одягти. Їх було 40 людей, і для цього потрібно було приблизно 300 000 гривень. У нас було два тижні часу, і ми зібрали 500 000. Ми одягли цю комбіновану роту, закупили і теплові зори, і прилади нічого бачення. Я кажу «ми» про ту громаду, тих львів’ян, які були навколо. Співробітники, сусіди, друзі – долучилися всі. Останні гроші збирали, коли хлопці вже були там. Поповнення картки були прив’язані повідомленнями до їхнього телефону, і коли я дзвонила та розповідала, що ми вже зібрали гроші на тепловізор, то вони відповідали, що знають про це, бо отримали 80 повідомлень. Вони рахували кожну sms і участь кожної людини.

З цього я зрозуміла, що людей потрібно гуртувати, і вони можуть зробити дуже багато. У нас не було знаних меценатів, це були прості, пересічні люди, які долучилися. І завдяки тій допомозі багато життів були врятовані.

Мені здається, що я могла би бути корисною в тому, щоб давати людям приклад, показувати, що не варто опускати руки. Моє життєве гасло – «Неможливе є можливим», і я в це вірю. У мене є певні напрацювання в контексті розвитку освіти міста, його безпеки, спілкування, створення і підтримання концепції соціально відповідального міста.

Що таке успіх для конкретної людини та для всього міста?

Це індивідуальне поняття для кожної людини, адже кожен по-різному визначає свої пріоритети. Щаслива людина – це людина, яка є гармонійною і самодостатньою. Успішною людиною може бути і мати трьох дітей, і бізнесмен – залежно від поставлених пріоритетів. Я думаю, що в усіх успішних людей має бути спільна риса – це людина, яка живе з Богом і робить добро.

Успішне місто – те, в якому живуть щасливі й успішні люди. Будь-яка концепція для створення хорошого конкурентоспроможного результату передбачає обов’язкову наявність людей, персоналу, який творить цей результат. Тому успішне місто в моєму розумінні – це однозначно місто, в якому є дуже потужний менеджмент, команда, яка працює результативно.

Pasev2

Як потрібно вдосконалитися Львову та львів’янам, щоб наше місто можна було назвати містом, у якому хочеться жити?

Молодь, зокрема й мій 18-річний син, є для мене каталізатором інноваційних змін. Я розумію, що сьогодні розвиток дуже тісно пов’язаний з ІТ-технологіями і тими можливостями, які вони дають. Розвиток міста повинен передбачати використання ІТ-технологій у всіх напрямках, концептуальних основах – безпеці, комфорті тощо. Коли приходиш на зупинку і бачиш, через скільки хвилин приїде трамвай чи маршрутка, можеш скористатися довідковими бюро, можеш на сайті перевірити свою чергу. Дуже приємно, що вже функціонує багато з цих опцій. Деякі можна розвинути ще краще. Тут було би добре налагодити комунікацію з львів’янами, бо не всі мешканці знають про вже наявні можливості.

І ще одне, з чого завжди вартує починати і про що ніколи не забувати – це дослухатися до думок інших. У своїй професійній діяльності я активно проводжу первинні дослідження. Такий постійний моніторинг варто проводити для того, щоб знати думку львів’ян про певні параметри роботи, про потребу в інноваційних продуктах, аби містяни відчували себе замовниками тих змін, які відбуваються в місті.

Comments are closed.