klofa1

Одна з основ гармонійного розвитку міста – здоров’я його мешканців. Від самопочуття львів’ян залежить успіх міста в економіці, культурі, освіті тощо. Тарас Кльофа – медик, який успішно впроваджує в сферу охорони здоров’я сучасні технології. Він здобув неоціненний лікарський досвід, працюючи хірургом під час миротворчої місії в Іраку та бойових дій на Сході України. Якісна, доступна медицина у Львові – це мета Тараса Кльофи, над якою він готовий працювати у складі команди професіоналів «Об’єднання «Самопоміч».

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви займаєтеся?

Я народився у Львові в 1974 році, закінчив школу №32. У дитинстві марив авіацією, але часто хворів, і мама сказала, що я не пройду медичну комісію, тож можу забути про авіацію. Я тоді повірив мамі. Вона ж у свій час мріяла бути лікарем, декілька разів намагалася вступити в медичний університет, але їй це не вдалося. Тому свою мрію мама вирішила реалізувати через мене.

Я пробував вступати в медичне училище після 8 класу, але мені це не вдалося. Закінчивши 11 класів, вступив на лікувальний факультет Львівського державного медичного університету. У 1997 році закінчив навчання й здобув спеціальність «лікувальна справа». Далі пішов навчатись у Військову медичну академію – на той час це був єдиний шлях дістатися до хірургії, а я ще при вступі в університет бачив себе саме в хірургічній спеціальності. Хотів робити щось руками і таким чином допомагати людям.

Можливостей влаштуватися у Львові в мене не було, тож вирішив поїхати до Києва й успішно провчився в академії три роки, здобув диплом за фахом «хірургія». А вже з академії мене розподілили до Львова на посаду старшого ординатора урологічного відділення, де й працюю до сьогодні.

Що чи хто сформував Ваші життєві орієнтири, допоміг стати на шлях, яким Ви зараз ідете?

У формуванні певних життєвих цінностей і принципів значну роль відіграли батьки. Як батько, так і мама завжди сповідували принципи відвертості, чесності, порядності. Вони завжди працювали, допрацювалися, до чого могли, і виховали мене.

Мій дід доволі важко хворів, його лікував один з лікарів військового госпіталю, капітан. Наші сім’ї були знайомі, я бував вдома у цього лікаря, бачив велику кількість книжок – мене це вразило. Згодом потрапив у шпиталь, бо там лежали мої родичі. Я тоді був у 7 чи 8 класі, й на мене це справило колосальне враження. Мене ніхто не змушував обирати цей фах, але мама радила й переконала, що медицина – це хороша галузь, де можна себе зреалізувати. До сьогодні я не шкодую про свій вибір.

klofa3

Як склалася Ваша професійна діяльність?

Працюю професійним практикуючим доктором, який щодня перебуває біля ліжка пацієнта, знає всі його нагальні проблеми, які зв’язані зі здоров’ям.

Поза тим, пробував вступити в ад’юнктуру у Києві, але не склалося через те, що ад’юнктура була із загальної хірургії, а я на той час уже декілька років працював урологом. Ніколи не думав, що працюватиму в цьому напрямі, але сьогодні, маючи хороше обладнання, можна дуже легко діагностувати урологічну патологію.

Тож в ад’юнктуру я не поїхав, натомість поїхав в Ірак. Був там майже 8 місяців у 2004 році в складі українського миротворчого контингенту. У нас був невеликий госпіталь другого рівня на 20 лікарів і 20 осіб медичного персоналу. Там ми лікували наших військовослужбовців, місцеве населення. Це була українська бригада на півтори тисячі людей, в її складі була медична рота. Наш госпіталь надавав першу невідкладну та кваліфіковану медичну допомогу.

Це був перший досвід лікування бойової травми, тому що в нас траплялися випадки, коли з полігону привозили поранених від того, що граната розірвалася. Я ніколи не думав, що цей досвід стане у нагоді тут, на рідній землі.

Минулого року протягом трьох місяців був на Сході України, ми були прикомандировані до 24 окремої механізованої бригади, везли пацієнтів у Харків, зброю, бронежилети. Зв’язувалися з колегами з 80 бригади. Нам нікому не снилося навіть у страшному сні, що через кілька років ми проїдемося в такій самій екіпіровці територією нашої держави. Спочатку це сприймалося не дуже серйозно, до початку реальних і активних бойових дій. А потім пішли масові втрати і стало зрозуміло, що це вже по-дорослому.

Сьогодні я працюю практикуючим лікарем-хірургом, урологом, оперую. У 2014 році захистив кандидатську дисертацію на тему ендоурології. Ми запровадили в госпіталі лапароскопічні операції з урології. Вони відбуваються без розрізів, робиться всього декілька проколів і можна видаляти камені, нирку. Це величезний плюс, оскільки при такому лікуванні в післяопераційному періоді немає великого больового синдрому, який спостерігається при відкритій операції. Період соціальної адаптації набагато коротший і економічна складова менша, бо пацієнт лежить у стаціонарі всього 2-4 дні.

Що під силу місцевого самоврядування зробити для того, щоб сфера охорони здоров’я у Львові розвивалася краще?

Думаю, що є багато важелів впливу. Стан медицини у Львові й загалом в Україні потрібно покращувати. Звісно, є заклади високого рівня, які фінансуються краще і в стані самі закупити собі деякі інструменти й обладнання. Але якщо опуститися до рівня поліклініки, то безперечно потрібно багато змінювати: мінімізувати черги; надавати людям доступнішу і якіснішу медичну допомогу на первинному етапі. Це може бути за символічну оплату. Звичайно, оптимальний варіант – страхова медицина, але тут ми вже торкаємося загальнодержавної проблематики.

Я завжди казав, що не потрібно вигадувати велосипед, він вже придуманий і працює в Польщі, Німеччині, Австрії, Британії. Де завгодно, в будь-якій цивілізованій країні доведено, що медицина не може бути безкоштовною апріорі. Вона сьогодні дуже затратна щодо матеріалів, медикаментів, апаратури й так далі. Питання в тому, хто буде це рефінансувати: люди, які платитимуть частину доходів на страховку, чи держава, як у Канаді. Там медицина безкоштовна, держава дотує лікувальні заклади, і вони не мають проблем.

Зате у нас проблем дуже багато. Медицину потрібно зробити якіснішою, доступнішою і не такою затратною, якою вона є сьогодні. Люди йдуть у лікарню з досить великим страхом, це пов’язано з певними видатками на ліки, яких, на превеликий жаль, там чомусь немає.

klofa2

Як повинен змінитися Львів і львів’яни, щоб наше місто можна було назвати таким, у якому хочеться жити?

Почну з львів’ян. Дуже багатьом людям, яких я щодня бачу не тільки на роботі, а й у побуті в тому місці, де я проживаю, бракує внутрішньої культури. Є така приказка: «Не там чисто, де прибирають, а там, де не смітять». Не можу сказати, що наше місто брудне, воно кардинально змінилося в плані чистоти. Але тим не менше: йдеш парком і натикаєшся на пляшки, папірці і так далі. Так не повинно бути, у людей має бути розуміння, що сміття потрібно викидати в урну. Таких прикладів можна навести багато.

Наше місто є візитівкою України. Багато моїх друзів, які приїздять сюди з інших міст України, в захваті від Львова. У нас є красивий центр, але так само гарно має бути в районах. Треба, щоб спільнота відчувала, що вона живе в місті, яке розвивається в проєвропейському керунку.

Який Ваш досвід, знання, професійні навички будуть корисними в депутатській діяльності?

Я лікар, і не хочу давати жодних обіцянок про те, що я зроблю чи зміню. Ми ніколи не гарантуємо пацієнту на 100%, що допоможемо. Ми обговорюємо всі моменти, проводимо операцію чи інші маніпуляції, говоримо, що може бути так чи так.

Я добре розуміюся в медицині. Працюю в цій сфері вже понад 15 років безпосередньо у Львові, не кажучи про інші міста. Можливо, мені бракує управлінського досвіду, але це можна здобути. З групою однодумців, які прагнуть покращити систему охорони здоров’я, можна зробити багато.

Comments are closed.