ivaniv1

Школа за принципами своєї роботи дуже схожа до маленького міста. Вона має свою громаду і свою владу, має інфраструктуру, зобов’язує вирішувати господарсько-комунальні проблеми. Тут є своя економіка, освіта і культура, спорт… Успішний директор школи – це висококваліфікований управлінець, який повинен налагодити роботу з педагогічним, батьківським колективами та міською владою, аби навчальний заклад в належних умовах випускав освічених, готових до дорослого життя дітей. Тетяна Іванів власне належить до когорти ефективних директорів, тому всі свої здобуті знання і досвід вона хоче використати для того, аби з командою професіоналів розвивати систему освіти Львова.

Як Ваше життя привело Вас до роботи, якою Ви зараз займаєтеся?

Я народилася у Львові, навчалася в школі №32 в районі Автовокзалу на вул. Стрийській. З дитинства мріяла бути людиною, яка робить щось корисне для всього суспільства. Будучи маленькою, я ще не обирала професію, але на той момент вже знала, що колись буду корисною для людей. Зараз я працюю на посаді директора школи, батьківська громада задоволена моєю роботою та тим, як я виконую свої обов’язки. Тому дозволю собі сказати, що моя мрія здійснилася.

Що чи хто сформував Ваші життєві орієнтири, допоміг стати на шлях, яким Ви зараз ідете?

Насамперед, – авторитет моїх вчителів у школі. Мені подобалося ставлення вчителів до учнів моєї школи. Вже з перших класів я розуміла, яка в них важка і водночас цікава праця. Я обрала фах вчителя, аби давати знання дітям, формувати їхні ціннісні орієнтири. Початкові знання в школі – найважливіший шлях у житті дитини, від нього залежить, ким вона стає в житті. Не маючи базових знань, дитина потім нічого не здобуде.

Після школи я закінчила хімічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, здобула спеціальність хіміка, викладача хімії. Крім того, паралельно навчалася заочно в  Львівському народному інституті хореографічного мистецтва, здобула спеціальність хореографа-балетмейстера. Це мені дуже допомогло в шкільній роботі, адже працюючи класним керівником мені довелося поєднувати викладання хімії з організацією різних виступів та творчих вечорів, створювати дітям гарні ранки та позитивний настрій.

Після закінчення навчання влаштувалася на роботу в школу №25, тепер це школа-ліцей «Оріяна». З цього часу працюю вчителем хімії. Згодом працювала в школі №20 заступником директора з виховної роботи, опісля викладала в школі №57 імені Короля Данила. Зараз працюю на посаді директора школи №82, що на вул. Шафарика.

Чого Вам вдалося досягнути в своїй педагогічній роботі?

Працюючи в школі, я щороку мала призерів районних і обласних олімпіад. Але те, чим я найбільше пишаюся – створення у Шевченківському районі громадської організації «Центр персонального розвитку вчителя», роботу якої я координую. Впродовж трьох років ми впроваджуємо міський хімічний конкурс, який називається «Кристал». Він допомагає дітям зацікавитися хімією, не тільки розв’язуючи рівняння й задачі, але й знаходячи для себе цікаві факти.

А ще ми реалізували проект «А я просто українка, україночка», в якому брали участь дівчата від 7 до 11 класу. Він став руйнівником стереотипних конкурсів «Міс краси», був спрямований на те, щоб українські традиції розповсюджувалися, були популярними серед школярів. Дівчатка мали цікаві образи, говорили про стиль українського мистецтва.

У 2010 році я була призером конкурсу «Вчитель року», і саме це дало мені поштовх до подальшої роботи, надихнуло набувати нових знань і вмінь. Так я з вчителя стала директором.

ivaniv3

Що в силах міської влади зробити для того, щоб середня освіта розвивалася краще?

Місцеве самоврядування повинне бути посередником між вчителями та Міністерством освіти. Прості вчителі, які щодня працюють з дітьми, зазвичай краще розуміють специфіку роботи освітньої галузі, аніж чиновники в Києві. До прикладу, цього року працювала творча група директорів, які визначали недоліки та позитивні сторони середньої освіти, однак наші напрацювання не почули. Закон про середню освіту залишився без тих напрацювань, які розробила наша творча група.

Крім того, потрібно переглянути навчальні програми. Коли говорили про 12-річну середню освіту, то йшлося про те, що це буде полегшення, але дивлячись на програму першачків, ми бачимо, що це зовсім не полегшення. Тому я думаю, що спільними зусиллями як освітян, так і міської ради ми могли би достукатися до Міністерства освіти, щоб нарешті переглянули і програми, і підручники. Потрібно спочатку покращити освіту, зробити її якісною на місцях, а тоді вирішувати глобальні проблеми освіти – тривалість навчання тощо.

Часто можна почути думку, що наша освіта – і середня, і вища – готує спеціалістів на вчорашній, а не на завтрашній день. Як можна це змінити на рівні міста?

Дітей необхідно зацікавити навчанням, а для цього потрібно переглянути багато вчительських кадрів, визначити, чи можуть вони готувати дітей до того, що буде завтра. Є чимало освітян зі застарілими поглядами,  які не цікавляться тим, що сьогодні захоплює дітей.

Вчителі мали би не тільки сухо викладати свій предмет, але й цікавитися тим, що подобається дітям, тими ж комп’ютерними технологіями. Потрібно створити певне творче об’єднання вчителів, завданням б якого було створення певної інтерактивності під час навчання у львівських школах.

Також потрібно працювати над збагаченням матеріальної бази львівських шкіл. Говоритиму з точки зору вчителя хімії. Для проведення лабораторний занять, дослідів ресурсів практично немає. А якби дітям щоразу на уроках хімії чи фізики показувати практичні досліди, це в рази збільшить зацікавлення до предметів! А якщо б вчитель ще й не пояснював весь процес, а запропонував про це почитати десь в інтернеті, так би було ще краще.

ivaniv2

Яким повинен бути Львів і львів’яни, щоб місто з гордістю можна було називати таким, в якому хочеться жити?

Потрібно покращити людську свідомість, насамперед. Те, що в нас робиться – це дуже гарні зміни. Культурно-масові заходи на високому рівні, дороги ремонтуються, але якщо подивитися на громадян, то тільки половина усвідомлює, який внесок вони можуть зробити в те, щоб Львів був кращим. Решта кажуть: «А чому ми?», «А чому нам ніхто нічого не дасть?». А нам ніхто нічого не дасть, якщо ми не почнемо самі дбати за свої під’їзди.  Зараз створюються ОСББ, це дуже позитивно, тому що громадяни самі мають можливість керувати своєю територією. Якщо вони бачать, що потрібен ремонт у  під’їзді – вони самі докладаються до цього. Я вважаю, що нам ніхто нічого не зобов’язаний, ми самі маємо докластися до позитивних змін. Громада також мусить докладати кошти, якщо вона щось хоче мати.

Якщо говорити про сферу моєї діяльності, то я бачу Львів розумним містом. Це означає, що місто повинне стати не лише культурною, але й освітньою столицею України. Тобто львівські школи за критерієм комфортності та доступності повинні стати першими в Україні. Для цього необхідно збільшувати частку витрат міста на освіту, додатково фінансувати вчителів, і звичайно, вводити інтерактивні класи з ключових предметів.

Comments are closed.