Homch1

Юлія Хомчин – успішна людина, яка розвиває культурну сферу Львова. Вона разом з командою ГО «Інститут актуального мистецтва» та МО «Дзиґа» втілила низку мистецьких проектів, які стали невід’ємною частиною культурного життя Львова та увійшли в його історію. Юлія Хомчин знає, наскільки важливою є культура для гармонійного розвитку європейського міста та яка роль мистецтва у вирішенні різноманітних проблем.

 Як Ви вирішили пов’язати своє життя з культурою?

Я народилася в Івано-Франківській області в сім’ї мами-історика  та батька-інженера. У нашій сім’ї було четверо дітей. Питання цінностей та життєвих пріоритетів прищеплені передусім батьками. Це те, що рухає людиною в майбутньому. Бажання пізнавати та змінювати, а також відчуття відповідальності за все, що відбувалося навколо, спонукало мене займатися тим, що я найбільше вміла і де найбільшою мірою могла бути корисною. Інтуїтивно та усвідомлено цим стала культура,  проекти в культурі – це те,  де я можу бути потрібною, ефективною.

Що стало переломним моментом у виборі Вашого життєвого шляху?

Я навчалася в національному університеті «Львівська Політехніка» за спеціальністю «справочинство та інформаційна діяльність». І в рамках бакалаврської практики була волонтером у «Дзизі». Переломним моментом стало саме знайомство з цим середовищем. Я працювала на фестивалях, почала спілкуватися з людьми культури й, мабуть, так зрозуміла, що в цій сфері я почуваю себе найкомфортніше. Моя робота в «Дзизі», паралельно з волонтерською роботою на початку, триває вже близько десяти років. Це величезна кількість втілених спільно з командою проектів, а також власних ініціатив та ідей.

Разом з командою я працюю над проектами від задуму і до втілення. Ми формуємо програму, займаємося  пошуком коштів на проект, розробляємо логістичну та проблемну карти наших проектів, робимо усе, щоб вони розвивалися. Загалом, я займаюся  промоцією та просуванням проектів,  визначаю, яким чином ми будемо доносити інформацію про них, працю з медіа, фондами, посольствами, представництвами інших країн, громадськими організаціями, меценатами, спонсорами. Ми орієнтовані на велику кількість людей, оскільки сфера впливу культури постійно розширюється. Ми бачимо, як разом з нами формуються люди, як виховуються певні пласти і покоління на тому, що ми робимо.  Як разом з цим змінюємося  ми самі.

Попри зайнятість у «Дзизі», я є ще керівником громадської організації «Інститут актуального мистецтва», напрямком діяльності якої є теж культура.

Homch3

Які зміни у ставленні львів’ян до мистецтва відбулися за останні роки?

Містяни розвиваються разом з культурою.  Один з найбільш амбітних проектів «Дзиґи» – джазовий фестиваль  «Jazz Bez» – є тому підтвердженням. Це величезний інтеграційний проект, який має свою унікальну схему розвитку, адже є прикладом транскордонної комунікації в культурі  і відбувається паралельно в 10-15 містах України та Польщі. Він створив у Львові плацдарм для існування інших джазових проектів, фестивалів. Навколо нього виник уже й освітній проект. Ще п’ять років тому важко було повірити, що у Львові навколо «Дзиґи» і фестивалю «Jazz Bez» буде своя джазова школа і  запит на неї.  А зараз цей запит є, і це результат десятилітньої роботи. Джазовий фестиваль – це люди і музика, постійно нові враження та усвідомлення вартості  проекту.  Цей проект – приклад готовності і бажання людей платити за культуру, інвестувати в неї. Чудовим прикладом зміни запиту та  ставлення людей до мистецтва є й  «Школа перфомансу», на яку з року в рік реєструється більше бажаючих пізнати та навчитися цієї форми сучасного мистецтва. Все це – наш світогляд, а відтак нові бачення…

Львів називають культурною столицею України. Які проблеми, пов’язані з культурою, є в нашому  місті?

Проблема в тому, що Львів не ставить собі надзавдань у культурі, не робить її пріоритетною. Культури немає в основі, в стратегічному плані розвитку міста. Якщо ми спершу будемо показувати людям панду та  «Копальню кави», але не показувати Пінзеля, Музей сучасної скульптури Дзиндри та  галереї, то поволі перетворимося на сувенірну крамничку.

Я вважаю, що Львів не повністю використовує свій потенціал, який у нього величезний, передовсім у людях. У нашого міста також є дуже багато капіталу в плані простору і набутків, які лишило нам минуле. Але немає розуміння того, що воно може нам дати. А це може дати дуже багато. Культура здатна запропонувати абсолютно всі рішення. Те, як зараз весь бізнес світових компаній використовує креативний підхід і взагалі підхід через культуру для вирішення різних проблем – це наочні речі. До нас ще не прийшло це розуміння та усвідомлення.

Я б дуже хотіла, щоб кожна людина, яка приїжджає до нашого міста, бачила спершу Львів, а відтак все інше. Туризм – вагома частка в плані міського бюджету. Є турист, потреби якого – кава, шоколад, і з цим нас асоціюють. Це не найгірші асоціації, вони можуть існувати в пласті масового туризму. Але є інший турист, який має запит у плані свого розвитку, і на цього туриста ми не орієнтуємося  Наша культура не відкрита світу, попри задекларовану відкритість у слогані нашого міста.  Над цим варто працювати… Наше місто нецікаве вибагливому туристу із запитом на естетику,  на інновацію на іншу культуру. Якщо, до прикладу, туристам показують оперу, то  передусім як архітектурний шедевр, але не пропонують репертуару. Туристи не приїздять  на прем’єри, а на споглядання.

І якби на загальнонаціональному рівні було розуміня того, наскільки важливими є культура й освіта, ми б в Україні не мали такого нового поняття як «вата».Такими людьми легко маніпулювати, з ними можна втілювати будь-які сценарії. Безпече місто можливе лише тоді, коли відбудеться культурне місто. Наша культура – наш імунітет.

Якою повинна бути роль культури в умовах війни?

Силою мистецтва можна зупиняти та вирішувати конфлікти, й історія знає чимало таких прикладів. До речі, 4-6 вересня у Львові відбудеться ІІІ Конгрес культури Східного партнерства, загальна тема якого – «Місія культури в часи криз». У Конгресі візьмуть участь понад 500 людей культури з більш як 20 країн світу. Результатом обговорень та дискусій  на тему місії культури в часи криз мають стати конкретні рішення галузевих проблем, рекомендації до представників влади та звернення до колег.

Криза – це надзвичайно сприятливе середовище для мистецтва, бо людина, опиняючись у кризі, спровокована до думки, до генерації нового сенсу.

Стереотипне і обмежене сприйняття культури як розваги і дає нам цю постановку питання: чи бути культурі в часи війни? Звісно, бути. Читати, слухати музику, ходити в театри, кіно, постійно творити нове потрібно як ніколи раніше. Культура – виліковує, без культури не загоїться жодна рана.

Зараз у нашому місті є чимало переселенців з Криму і східних регіонів. Щороку сюди приїжджають навчатися студенти з цілого світу. Чи може Львів стати платформою для гармонійного співіснування різних культур?

Ми всі є різними людьми і живемо в умовах швидких темпів інтеграції. Коли приїздиш у Гамбург, Париж чи Амстердам, то розумієш, що це місто спільного співіснування людей різних національностей  та рас. Рівень суспільного розвитку цих міст та людей  дозволяє їм співіснувати мирно та  розуміти, що вони один одному можуть дати. Звісно, це не абсолютно безпроблемні процеси.

Львів прийняв багато переселенців. Те, що вони вибирають саме наше місто, не є випадковим, а радше  свідченням сталого розвитку, рівня культури і безпеки в місті. Місто створює всі умови, щоб гості почувалися комфортно на рівні з жителями. Відповідно, вони повинні приймати умови господарів і розуміти свою відповідальність за те, як надалі житиме і розвиватиметься місто.

У кожного можна чогось повчитися. Ми маємо справу з мистецьким середовищем кримських татар, втілили з «Дзиґою» багато спільних проектів. От у них можна повчитися єдності, розуміння цінності своєї землі, поваги до своєї культури, до своїх традицій, відповідальності один за одного. Важливим є розуміння спільного подальшого буття і розвитку. Ми не повинні ігнорувати потреби один одного і будувати між собою стін.

Homch2

Що для вас успіх конкретної людини та всього міста?

Для мене успішна людина – це людина, яка має можливість розвиватися та пізнавати, займатися тим, для чого вона створена, і тим, що вона любить.  Стати успішним – це докопатися до самого себе, зрозуміти, чого хочеш, і дозволити собі це робити.

Звичайно, успіх – це ще й самоосвіта, це постійний розвиток і праця над собою. Я не можу сказати, що менш успішною людиною є жінка, яка вибрала собі шлях бути просто мамою, і вона найкраща мама для своїх дітей. Бо це також успіх і неабиякий. Успіх – дуже суб’єктивна категорія, але він безпосередньо  залежить від того, наскільки людина розкриває власний потенціал.

Успішне місто – це місто щасливих людей, які знають, що вони роблять, та розуміють, куди йдуть разом. Те, що нам зараз треба виховати у Львові – це причетність кожного львів’янина до розвитку і життя свого міста. Це максимальна відповідальність за те, як воно виглядає, як розбудовується. Важливо, щоб кожен відчував і розумів, що саме він і саме зараз творить це місто. Спільно з владою, спільно з громадськими ініціативами, спільно з бізнесом, спільно зі всіма.  Це велика і нелегка справа, в якій найважливішим є  постійний діалог між всіма учасниками процесу розвитку міста, напрацювання нових критерії і підходів.

Яким повинен бути Львів, аби його можна було назвати містом, у якому хочеться жити?

Львів мав би стати відкритим простором, сучасним, естетичним, добре спланованим містом з власним стилем життя. Містом, де не ігноруються потреби людини, де людей чують, де комфортно і львів’янину,  і гостю. Мені б хотілося, щоб громадські організації та ініціативи мали стійкий плацдарм для генерації і втілення ідей, які розуміє і підтримує влада, в які свідомо інвестує  відповідальний бізнес.  Хочеться жити – це хочеться щось робити, творити, втілювати. Створити умови для розвитку і життя кожного жителя Львова – і є завданням міста, в якому хочеться жити.

Comments are closed.